Установите соответствие между предложениями и второстепенными членами в нем: А)Спит ветер на колени в берёза окутаных в молоке в тумане. Б)Лев упал, и долго лежачи стогнал. В)Тут под кронами белых каштанов причаились наши полные счастья лета Г)Кажется огнём чудесным сияют звезды з днепровсих ручей. Д)Не имею другого тепла кроме отчего края. 1.Отделенный уточняющий член предложения. 2.Отдельное приложение. 3.Отдельное определение. 4.Отдельное обстоятельство.

У мене є старший брат Дмитрик. Я дуже його люблю. Він старше мене на шість років – йому дев’ятнадцять. Дмитро не схожий на тих хлопців, з якими я знайома. Мені здається, зараз багато хлопці стали якимись безвідповідальними, несерйозними. У них на розумі тільки розваги. Деякі сидять на шиї в батьків, знаючи, що ті вирішать всі їхній проблеми. Інші просто не замислюються про своє майбутнє. І ті й інші мені нецікаві. Дратує їхній безглуздий погляд, часто затуманений сигаретами, або, навпаки, зарозуміла посмішка, начебто вони розумніше й значніше всіх інших. Мій брат зовсім іншої. У нього є мета в житті. Він хоче стати менеджером, хоча говорить, що це буде не єдина спеціальність у його життя

Дмитрик увесь час захоплюється чимсь новим. Спочатку самостійно навчився працювати на комп’ютері, освоїв безліч програм. Тепер серйозно вивчає іноземні мови: англійський і французький. Крім того, він займається спортом, майже щодня відвідує спортивний клуб. Тому я не боюся, що мене хтось скривдить, – мій брат зможе мене захистити. Дмитрик дуже добрий і турботливий. І взагалі, з ним дуже цікаво – він багато знає, багато про що може розповісти

А ще він просто гарний хлопець. У нього блакитні очі й завжди веселий погляд. Тому він легко заводить знайомства з людьми – адже він в усіх відразу викликає симпатію. Йому тільки дев’ятнадцять років, але знайомі говорять, що в нього дорослий погляд, погляд людини, у якого є мета в житті й упевненості в тім, що він її доможеться. Дивлячись на брата, я часто із заздрістю думаю: «И навіщо це хлопчиськові такі густі й довгі вії?» Я дівчинка, а в мене вії не такі пухнаті. Краще б було навпаки! А от волосся в нас обох гарні: густі, блискучі, каштанового кольори із золотавим відливом. Тільки в Дмитрика вони сильніше в’ються й більше тверді на ощупь.

Можна ще довго розповідати про його достоїнства, тому скажу одне – у мене чудовий брат, і я цим пишаюся

Не можна обминути увагою й Василя Стуса. Поет перейшов через найтяжчі випробування, але не схилив голови. Його мужність, нескореність і тепер, як відлуння десятиліть, стала прикладом для нас, українців. А вороги навіть після смерті Василя продовжують його боятися, демонтуючи його барельєф на будівлі університету, у якому навчався поет. Він, ніби наслідуючи Тарасове «Караюсь, мучуся — але не каюсь», зносив усі репресії, концтабори. Хоч і помер Стус у шевченківському сорокасемирічному віці, але вічною залишилися його талант, твори, бо душа славетного українця злилась воєдино з душею всього нашого народу й несе крізь століття до все нових і нових поколінь неповторне поетичне слово.

А чи можна не згадати про жіночну й мужню уродженку Полтавщини Марусю Чурай? Про неї пишуть романи, балади, п’єси, їй будують пам’ятники, без пісень цієї поетеси та співачки не можна уявити нашу літературу й сьогодні, майже через 4 століття. Ще з дитинства кожен із нас знає, чому не варто Грицеві ходити на вечорниці: «Бо на вечорницях дівки-чарівниці!» Пісенний спадок Марусі такий нетлінний, як і її талант. Історія кохання саме цієї дівчини зачаровує нас зі сторінок роману у віршах Ліни Костенко, який знайшов затишне місце в серцях українців. Життя Марусі не встелене м’якою доріжкою, під її ступнями було чимало гострого каміння, але, незважаючи ні на кров, ні на біль, вона пройшла всі перешкоди, стиснувши кулаки.

Наша історія не написана яскравими літніми барвами, її не читаємо з усмішкою на обличчі, але тут часто можна зустріти справжні таланти, які не обмежилися лише тісними рамками свого століття, а й продовжують дивувати глибиною своїх душ і тепер. Треба пам’ятати: те, що ми називаємо «сьогодні», — для когось стане історією, тому саме від нас залежить, чи й про наше покоління згадуватимуть через віки. Кожному дозволено взяти в руки пензлик, виводити ним свій слід, яким нащадки можуть захоплюватися, про який писатимуть легенди.