От *Зробити синтаксичний розбір* А знамениті каштанові свічки, спалахнувши, п'янять своїм солодким ароматом, ніжним і приємним.

ЛИВАДИЙСКИЙ ДВОРЕЦ

Самое замечательное здание всего дворцового комплекса в Ливадии - это Белый дворец, построенный в стиле раннего Возрождения. Белый дворец стоит на фундаменте из серого мраморовидного известняка, а основным архитектурным мотивом для его возведения послужило зодчество Флоренции. Из итальянской архитектуры было заимствовано и оформление внутреннего двора и центрального входа. Однако не весь дворец построен в стиле итальянского Возрождения: автор проекта Николай Краснов соединил (или по-своему переработал) элементы нескольких архитектурных стилей.

Удивительной частью ливадийского дворцового комплекса является итальянский дворик - прекраснейший уголок всего ансамбля. Со всех четырех сторон он окружен полуциркульными арками, опирающимися на колонны дорического* ордера. От капителей** колоны идут выступы, и в результате получается тенистая лоджия. Строгие пропорции, четкий ритм арок и колонн, легкая балюстрада*** над арками, четкие прямоугольные окна второго этажа, дорожки к фонтанчику, вечнозеленые растения - все это навевает покой и гармонию. Завершают убранство флорентийские фонари, решетки окон и особенно металлические кованые ворота работы уральских мастеров, которая исключительной тонкостью своего исполнения вызывает неизменное восхищение всех посетителей.

Предметом особой заботы Краснова был антиквариат. При оформлении дворцового парка реставрировались и заново украшались греческие и турецкие беседки, восстанавливались старинные фонтаны и вазы. Архитектор сам в поисках древностей выезжал в Италию, посылал за ними своих Он сохранил упоминавшийся выше фонтан с нимфой. Над лестницей высокого крыльца нависла химера - копия химеры собора Парижской Богоматери, олицетворяющей собой доброго духа, охраняющего дом (По Н. Ионину). 

 

Переклад українською: ЛІВАДІЙСЬКИЙ ПАЛАЦ

 

Найчудовіша будівля всього палацового комплексу в Лівадії - це Білий палац, побудований в стилі раннього Відродження. Білий палац стоїть на фундаменті з сірого мармуроподібного вапняку, а основним архітектурним мотивом для його зведення стала архітектура Флоренції. З італійської архітектури було запозичене і оформлення внутрішнього двору і центрального входу. Однак не весь палац побудований в стилі італійського Відродження: автор проекту Микола Краснов з'єднав (або по-своєму переробив) елементи кількох архітектурних стилів.

 

Дивною частиною Лівадійського палацового комплексу є італійський дворик - найпрекрасніший куточок всього ансамблю. З усіх чотирьох сторін він оточений напівциркульними арками, що спираються на колони доричного ордера. Від капітелей колони йдуть виступи, і в результаті виходить тіниста лоджія. Строгі пропорції, чіткий ритм арок і колон, легка балюстрада над арками, чіткі прямокутні вікна другого поверху, доріжки до фонтанчика, вічнозелені рослини - все це навіває спокій і гармонію. Завершують оздоблення флорентійські ліхтарі, решітки вікон і особливо металеві ковані ворота роботи уральських майстрів, яка винятковою тонкістю свого виконання викликає незмінне захоплення всіх відвідувачів.

 

Предметом особливої ​​турботи Краснова був антикваріат. При оформленні палацового парку реставрувалися і заново прикрашалися грецькі і турецькі альтанки, відновлювалися старовинні фонтани і вази. Архітектор сам в пошуках старожитностей виїжджав до Італії, посилав за ними своїх помічників. Він зберіг згадуваний вище фонтан з німфою. Над сходами високого ганку нависла химера - копія химери собору Паризької Богоматері, яка уособлювала собою доброго духа, який охороняє будинок (За Н. Іоніним).

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.