Перед прямою мовою, після слів автора завжди ставлять: А лапки; Б кому; В двокрапку; Г тире.

В таких случаях перед второй частью прямой речи ставится двоеточие и тире.

Б смотря если это розговор

Пам'ятник Іва́нові Фе́дорову у Львові — пам'ятник першодрукареві на території України.Іванові Федорову у Львові, що знаходиться на вулиці Підвальній, 13. Встановлений 26 листопада 1977 року на честь т.зв. «400-ліття книгодрукування на українських землях». Площа навколо пам'ятника — найбільшийбукіністичний ринок Львова.
Пам'ятник стоїть неподалік від місця, де в 16-му столітті знаходилася друкарня Львівського ставропігійного братства. Монумент розташований на майданчику, що утворився після впорядкування скверу в підніжжі вежі Корнякта, між входами до Успенської церкви та Державного архіву Львівської області, а також вулицями Підвальною та Руською. Тло складає одна з найвідоміших сакральних споруд Львова — колишній домініканський костел, де в радянські часи був розташований Музей історії релігії та атеїзму (тепер — Музей історії релігії). Іван Федоров в одній руці тримає книгу, а другою рукою ніби сіє зерна знань на львівську бруківку. Під час робіт були виявлені залишки двох паралельно розташованих оборонних мурів, і це вплинуло на розміщення пам'ятника та його композиційне рішення.

У 1964 році відзначали 400-річчя з часу видання першої книги, друкованої І. Федоровим у Москві. Одним із запланованих ювілейних заходів було встановлення меморіальної плити Івану Федорову з метою побудови упродовж наступного десятиріччя пам'ятника друкареві. Меморіальна плита була закладена у сквері між вулицями Підвальною та Івана Федорова.

1977 року львівські скульптори дістали замовлення на пам'ятник з Москви з умовою спорудити його за 2 місяці. За такий короткий термін це було нереально, тому існує думка, що скульптори взяли макет типового радянського солдата, додали голову Федорова і дали в руки книжку. Доказом називають фартух, у якому легко впізнати шинель, і кирзові чоботи на ногах у друкаря.

«Далебі пам'ятник був покликаний не стільки задовільнити естетичні уподобання, скільки через правильно висмикнуті з бурхливого потоку історії Львова факти легалізувати в очах галицької громадськости комуністичний режим з осередком у досі ментально чужій львів'янам Москві», — вважає публіцист та дослідник архітектури Павло Шубарт.

Слова й діяння великого Кобзаря співзвучні з сьогоденням. Його каторжний шлях боротьби з кріпосництвом, можновладцями, людськими слабкостями вражає уяву тих, хто здатен до співпереживання й відчуття прекрасного. Тернистий шлях власної долі генія українського народу був наскрізь пронизаний устремлінням принижених прорватися крізь грати духовної задухи до зірок волі. Поет жив за кордоном честі: нічого для себе — все для людей. Те, що відчували, переживали його співвітчизники, проніс Кобзар через Голгофу реального життя:

В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було.

Про що говорять ці рядки? Шевченко — мученик чи щаслива людина?

Випало на його долю випити до дна чашу отруйних випаровувань чуми кріпосництва у дитинстві, юності, пережити потрясіння арешту, знущання під час допитів у казематі, поневіряння десятирічної солдатчини. Майже все життя терпіти муки й муштри. Де ж бралися сили на це? Сили все вище підійматися зі справжньої дияволіади умов до вершин вселюдської духовності, весь час нарощуючи бунтарський потенціал, досягаючи геніальних проривів у схованки людської душі? Ще й здобуваючи навичок майстерного володіння пензлем художника, сповнюючись інтелектуальною могутністю, яка підкорила часи і покоління?

З давніх-давен відомо, що головне в людині — її духовний всесвіт, тому першим уроком Шевченка для мене стало те, що він з'явився перед нами як живий символ пробудженої народної самосвідомості, органічним голосом українців, що оголосив усьому світові про свою високу місію нести тяжку долю відповідальності за світ й усе гуманне в ньому.

Саме ім'я Тарас означає «гнівний». Мабуть, тому й з'явилася з надр мас людина, яка розділила з народом драматичну долю. Тому стільки пронизливої, всепереможної любові до України у рядках поезій:

Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену самого Бога, За неї душу погублю.

Другим головним уроком Шевченка є його безприкладна любов до всього сущного на землі, до головних людських цінностей, його сповнений дитячою чистотою й довір'ям гуманізм. Відомо, що рівень культури, цивілізованості будь-якого суспільства найяскравіше виявляється у ставленні до жінки. Наш Поет усіма своїми думками виявив шанобливе ставлення до Жінки-Матері, Трудівниці, Коханої. Космос його любові безмежний.