Частку "не" з усіма прикметниками пишемо окремо в рядку:А) не/красивий; не/теплий, а холодний; не/гатив нийБ) Не/нависний; гриб не отруйний; не/великийВ) не/дбалий, не/щирий; не/правдивий Г) не/високий, а низький; обкладинка не/красива; не/холодна а тепла зима.​

ответ:Г

Объяснение:всі інші рядки є слово яке пишеться разом

  Пропоную скласти такий діалог про здоровий б життя:
- Доброго дня, Антоне! Як справи?
- Привіт, Артеме. Та я ось трошки прихворів.
- Знову?
- Так, це вже втретє за цю осінь!
- Нічого собі. А ти не думав про те, що це через те, що ти не ведеш здоровий б життя?
- А хіба таке може бути?
- Звичайно. Я бачив, що ти палиш. Це неподобство! Імунітет знижується та ти починаєш хворіти.
- Можливо. А може ти можеш щось порадити?
- Треба більше бувати на свіжому повітрі, менше сидіти за комп'ютером, я знаю, що ти любиш гратися в ігри.
- Так, це правда.
- Тоді тобі потрібно більше рухатися, робити зарядку зранку.
- Дякую тобі, обов'язково прислухаюсь до твоїх порад! Бувай!
- Одужуй, бувай!

У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…