Однорідними обставинами ускладнено речення А)Окрім груш , слив, яблук , яблунь , тут росли дуби, клени й тополі; Б)Вітер в гаї нагинає лозу і тополю; В)А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть;

АРОМАТ ЛЬВОВА
Після кількагодинної прогулянки вулицями Львова починаєш відчувати себе мислителем загальнолюдського значення. Сюди приїжджають не просто подивитися, а духовно наснажитися. Не один колишній львів’янин, нині мешканець Києва, а чи Москви, чи Нью-Йорка, сподівається знову наситити своє серце флюїдами Львова, відчути солодку відповідність свого внутрішнього ритму з пульсом буття. У ту мить, коли довговічне каміння нашіптує про нетлінні цінності світобудови, коли історію прочитуєш навіть дотиком руки, — кров по жилах струменить так лагідно, як вода лісового струмочка.
Різноманітні вежі, шпилі, куполи, колони є ніби вулканічним виверженням духовної магми людства, яка так буйно прорвалася назовні з невидимих глибин у цьому місті, що зветься Львовом, і застигла в дивовижних архітектурних формах. Тут сповнюєшся відчуттям, що життя не минає даремно.
Невеликий архітектурний комплекс Вірменського катедрального собору є питомим фрагментом Львова, без якого той не був би самим собою. Мікросвітові собору притаманна аура, у якій народжуються емоції, здатні народжуватися тільки тут.
Заснований 1356 р. , він став і культовим осередком численної вірменської громади й одним із культурних центрів львівського поспільства. Щоразу, крокуючи Вірменською вулицею, радо відчуваєш, як силует вежі храму, спроектованої Петром Красовським із Лугано, лагідно проникає в твою свідомість. Відгороджене ґратками подвір’я Вірменського собору викликає непереможне бажання потрапити під його склепіння, бо здається, що, ступивши за цей поріг, опиняєшся в іншому вимірі простору і часу. І ось ти стоїш між сивокамінними колонами аркадних ніш, та ще за непроникною стіною дошкульного львівського дощу, без якого такі хвилини немислимі: саме дощ створює ледь помітне водяне екранне полотно, на якому пробігають живі картини минулого. І це казково! А якщо спроби споглядання візій виявилися марними, то можна згадати яскраву сцену з відомого кінофільму за участю Михайла Боярського «Д’артаньян і три мушкетери» , у якій відбувається дуель гасконця з Атосом, Портосом і Арамісом. Місцем зйомки її й стало це подвір’я. Тут же — надгробки з епітафіями 600-річної давності, з яких удається зрозуміти хіба те, що й могили не вічні.
Вулиця Вірменська — одна з не багатьох, яка передає львівську старовину найчіткіше, так би мовити, стійко утримує її аромат. Лаконічна й виразна форма ренесансного порталу житлового будинку № 20 чи не найкраще засвідчує собою XVI ст. , яке на Вірменській «випинається» з багатьох кутків і ніяк не поступиться наступним століттям. Навіть Хронос, котрий є символом швидкоплинності часу, фігурою котрого оздоблений фасад однієї з найцікавіших кам’яниць Львова — ампірний будинок «Пори року» , ніяк не може зарадити такому повільному рухові століть на цій вулиці. Навіть зодіакальний фриз, яким оздоблено цю ж кам’яницю, своїми дванадцятьма сузірними знаками втричі швидше лічить перебіг року, однак історична зміна віків усе одно ледь торкається вулиці Вірменської. Приваблюють рельєфи роботи Гартмана Вітвера на сусідній кам’яниці № 21, на яких прадавні міфологічні мотиви, напевно, також покликані символізувати людський поступ через народження нових поколінь. Поколінь, яким хоч і накреслено передавати одне одному естафету конкретної миті — «тепер і тут» , а все ж таки судилося колись оволодіти часом завдяки подоланню простору...

ажуть, воно схоже на Відень або Краків, що в ньому є щось від Праги, а собори подібні до римських. Можливо, так воно і є. Львів - особливий.

По прибуттю учні опинилися в величній будівлі львівського залізничного вокзалу, яка є пам'яткою архітектури початку ХХ століття.

Протягом двох днів вони жили на проспекті Свободи – головній вулиці міста – місці, де з'явились перші львівські готелі, ресторани, кафе, банки та фотоательє. В кількох кроках від хостелу знаходиться міська ратуша – самісінький центр міста.

Центральний історичний ансамбль Львова - це величезний архітектурний музей під відкритим небом, який розкинувся приблизно на 400га і нараховує понад 2000 історичних, архітектурних та культурних пам'яток. Після численних екскурсій учні мали багато вільного часу, за який вони могли самостійно дослідити його.

Ця частина міста ніби завмерла у часі. Старі будинки, що тісняться між собою, показуючи дивовижні фасади, затишні вулички, вимощені бруківкою, разом з чарівними ліхтарями створюють неповторні відчуття. Ніби ти повернувся у часі на сто-двісті років. Все дихає старовиною. Можна зустріти вуличних музикантів, молодих жінок, переодягнених в костюми старомодних дам, ковалів, сучасних персонажів. Дехто з них прямо посеред вулиці починає зачитувати фрагменти української поезії.

Вражають дрібні крамниці, майстерні, кав’ярні, кафе та ресторани, що розкидані тут в неймовірній кількості. Все має  свій неповторний настрій –  від загадкових кавових «копалень» до таємничої «Криївки». Всі вони так і манять зайти та насолодитися їхньою атмосферою.

Яскраво вимальовується поєднання різних культур і традицій. Поряд з корінним українським населенням тут жили й трудилися вірменські купці та ремісники, німці, поляки, євреї, працювали італійські майстри-будівничі тощо. Все це відобразилося на колориті міста. Сформувалася неповторна львівська ґвара. Є багато національних кварталів.

Учні побачили більшість відомих пам'яток. Вони змогли пізнати життя селян, що жили тут задовго до нас та навіть постріляти з аутентичного лука у Шевченківському гаю. Насолодитися красою і величчю багатьох храмів, серед яких: Домініканський та Бернардинський собори. Відвідати Високий Замок - старий тінистий парк на горі, що височить над містом з руїнами старовинного замку і оглядовим майданчиком з краєвидами, від яких захоплює дух. Особливим місцем став Личаківський цвинтар - історико-культурний музей-заповідник, площею 40га.

Найкрасивіший же Львів саме після заходу сонця. Ввечері запалюються численні ліхтарі, створюючи теплу затишну атмосферу. Зазвичай, центр міського життя зміщується у бік центрального проспекту Свободи, де в їхньому світлі прогулюються або ж чекають початку вистави в театрі ошатні львів'яни.

Сподіваємося, що дана екскурсія дасть початок гарній традиції відвідувати дивовижні міста України учнями спеціалізованої школи