Поставити розділові знаки, підкреслити члени речення, написати все, що ви знаєте про речення 1.Напередодні Святої Трійці у суботу ранком до схід сонця дівчата й молодиці йдуть на левади або в поля рвати запашне зілля. Увечері того ж дня квітчають свої хати прибрані до свята зеленим гіллям клена липи ясена маслини.

«народ шукає в геніях себе». ці слова в. симоненка досить точно сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним провідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає «лице і характерну поставу свого народу». у цьому зв'язку т. шевченко своє призначення виконав сповна.його творчість — це документ найбільш об'єктивної і виваженої характеристики українців, це книга їхнього буття і водночас своєрідна візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ. недаремно шевченків «кобзар» як найбільшу святиню й чи не єдину посвідку про особу брали з собою до невідомої далекої канади наприкінці xix ст. перші українські переселенці.найвизначальнішою рисою українців є їх особливий зв'язок із землею. землю як основу основ, як найбільшу цінність вони поетизували й обожнювали з особливим почуттям, а тому не дивно, що в народних піснях сам господь засіває ниву житом-пшеницею.т. шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю його роду й народу. у нього, як і в народній творчості, ісус за плугом ходить, а марія їсти носить. зображення найсвятіших у такій невластивій для них іпостасі обумовлюється тим, що поет, як і народ, розцінював хліборобську працю як святу, адже завдяки їй існує рід людський. у цьому зв'язку цікавий такий факт із життя т. шевченка. перебуваючи 1847 року в україні, він намалював у подарунок землеміру д. демичу дворічну ікону на металі, з одного боку якої був зображений ісус христос, що благословляє хліб.культ матері-землі-годувальниці сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя,плекає й підтримує його своєю любов'ю, ніжністю й турботою. саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» — вона друг, а не служниця своїм чоловікові та дітям. до речі, в українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя.  жінка, дружина, мати була не тільки берегинею сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранителем нації, її духовності. адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. саме тому у т. шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері, що засвідчує висоту духовного аристократизму і поета зокрема, і народу в цілому.  культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував на віки особливості психологічного складу українців, зокрема їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе — пристрасність, емоційність. і те, що т. шевченка називали найперше поетом почуття, жодною мірою його не принижує. він так само й поет глибинної філософської мислі, але першоджерелом її було таки почуття, бо ж почуттєво-пристрасним був і його народ.

ЛЕГЕНДА ПРО ЛІЛІЮ 
Це було в давнину, коли в широкі степи України залітали орди татарські. Страшний то був час: горіли села, голосили матері, просили захисту діти, а їх безжалісно рубали шаблями. Лилась кров, лились сльози. Старих людей рубали, молодих дівчат і хлопців забирали в полон і гнали в невідому країну. 
В одному селі ( а скільки таких сіл на широкій Україні ) росли і розквітали красиві вродою і станом чорноокі, працьовиті красуні. Ніжні, непорочні, як білий цвіт лілії. 
Одного разу на село налетіли татари. Дівчата, щоб не йти в неволю, втопились в бистрій і глибокій річці. І в тому місці, де темна вода сховала від ворогів красунь, на світанку з’явились білі пуп’янки невідомих квітів. Коли зійшло сонце, проміння освітило згорище на місці села, і, наче злякавшись побаченого, пробігло по неспокійній поверхні річки, невідомі квіти розцвіли яскравим, сліпучим цвітом. Здавалось, що ніжні руки дівчат тягнуться до сонця, вітають світла. А ввечері, з запахом сонця, ховалися від чорної ночі. З того часу ці чудові ніжні квіти, яких прозвали ліліями, просипаються з сонцем і засипають з його заходом.