Диалог на 16-20 реплiк, на тему: телефонна розмова друзiв пiд час карантину​

—Привіт Андрію!

—Привіт Сергійку!

—Як в тебе справи на карантині?

－Дуже добре! Сьогодні батьки подарували дуже цікаву книгу!

－І як же вона називається?

— ВДВ

－Великий Добрий Велетень. Я вже 70 сторінок прочитав.

－Круто, а мені купили нову приставку.

—І на якому ти рівні?

—Я уже до 35 рівня пройшов

—Я подумав, і мені теж потрібна книжка. Сьогодні по батьків.

—Я теж би хотів приставку.

—Може після карантину поміняємося?

—Чудова ідея!

—Бувай!

—Бувай!

Скласти опис зовнішності Лесі Українки пропоную так:

    Леся Українка - видатна майстриня слова. Зовні жінка досить симпатична. Вона має русяве довге волосся, яке переважно буває заплетене в косу. У Лесі овальне обличчя, пухкі щічки. Проте згодом, через хворобу, обличчя жінки досить змінилось. Вона схудла, щоки пропали. Ніс у неї короткий, очі великі. брови густі. Губи мають дуже гарну форму. Зовнішність письменниці підкреслює риси її характеру: рішучість. силу духу, волелюбність та оптимізм. Щоразу на фотографіях та картках Леся зображена з віночком або стрічечкою на волоссі. Це характеризує її як особистістю романтичну, неординарну. Леся Українка - це талановита та мужня письменниця, поетеса боротьби та любові. 

Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері[1], чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Михайло Коцюбинський

Зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж Черемошу плив різнобарвний потік, а десь високо, на чорному запиналі смерекових лісів, жаром горів під ранішнім сонцем червоний дашок гуцульського парасоля. Михайло Коцюбинський

Ліс постає перед нами сонний і наче змертвілий. Не ворушаться віти, лише поблискують у сутінках краплинки роси.   Михайло Коцюбинський

Встала й весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зострічають...

Рай, та й годі! А для кого?

Для людей. А люде?

Не хотять на його й глянуть,

А глянуть — огудять. Шевченко