Анализ слова меленькою як частыну мовы

Талановитими не народжуються, талановитими стають. Кожен талант розвивається в міру інтересів і захоплень людини, а також його оточення. Наприклад, часто у лікарів-батьків діти стають лікарями, у батьків-військових діти стають військовими. І це не генетика. Це прищеплення певного кола інтересів з дитинства, коли дітей оточують конкретною атмосферою, від чого і залежить подальше формування понять та інтересів дитини.

Чому більшість дітей з неблагополучних сімей стають наркоманами і злочинцями? Напевно, тому, що у них не було батьківської уваги, не було прищеплення ніяких інтересів для подальшого розвитку особистості. Вони взяли те, що прищепила їм вулиця. Холодна, голодна і жорстока. Приклад, звичайно не самий оптимістичний, але реальність життя багатогранна і не завжди у кольорах веселки.

Так само серед людей часто звучить фраза: «мені б його талант». Ймовірно, такі люди зациклюються на тому, що хтось вміє щось, а вони ні. У них немає до цього таланту. Хоча така теорія є повним абсурдом.

Поки одна людина розвивалася в одному – інша людина розвивалася в іншому, а третя, навпаки, не докладала взагалі ніяких зусиль і нічого не робила. І якраз вона більше всіх стверджує те, що їй щось не дано і у неї немає таланту.

Але чому неможливо досягти чогось іще? Чому неможливо виростити в собі новий талант? Можливо все, особливо якщо справа стосується знань або умінь. Але тут хтось може заперечити: «а що, якщо немає фізичних даних? Тут все трохи складніше. Так, проти природи не попреш, якщо ти народився карликом, тобі ніколи не грати в баскетбол ». Чи не так? Не вірно! Винайди карликовий баскетбол, поки інші думають, що це не можливо. Подивіться на параолімпійські ігри і розкажіть тим безногим чемпіонам про те, що щось неможливо або про відсутність таланту. Думаю, у Вас язик не повернеться сказати подібне. На кожне досягнення потрібно бажання і завзятість.

Народна педагогіка вчить нас шанувати старших, але найперше своїх батьків. Адже в гарній дружній сім'ї діти ростуть в атмосфері любові та чуйного і добродушного ставлення одне до одного. Сердечність, теплота сімейних відчуттів пробуджують у дитини бажання робити для оточуючих тільки гарне й приємне. Недовір'я до людей, грубе, безсердечне, байдуже ставлення до старших ми гаємо найчастіше серед молоді, в тих сім'ях, де не все благополучно або в стосунках між дорослими, або в стосунках між дорослими і дітьми. Особливо байдужою і черствою стає дитина, коли відчуває неприязнь, є свідком безкінечних сварок між батьком і матір'ю. Хоч які б не були причини цих сварок, дітям важко бачити, як близькі їм люди конфліктують, звинувачують одне одного. В ці страшні хвилини у них зароджується недовір'я до людей, озлобленість, жорстокість, насторо­женість не тільки до батьків, але до всіх дорослих. Чим частіше дитина відчуватиме подібні переживання, тим важче їй буде потім повірити в добрі почуття та благородність людей. 

Молодь ніколи не ображається на справедливе покарання, яке випливає із самого вчинку, зробленого нею. Справедливе й гуманне ставлення до людей потребує, щоб той, хто несправедливо звинувачував іншого, визнав свою вину. Тому молодь потрібно виховувати в любові й доброті. Сімейна атмосфера, в якій виростає чесна, проста, скромна молода людина, яка з любов'ю ставиться до людей, постає там, де не зловживають похвалою, не виховують боязні жорстокими фізичними покараннями, а розвивають вольові риси характеру, привчають добросовісно виконувати роботу; виховують у дітей любов та повагу до оточення. Молодь поважає тих старших, які вимогливі й справедливі, чуйні, уважні та ініціативні. 
Але серед нас є такі, хто не тільки шанує людей, але й у важку годину не поспішає на до навіть своїм батькам. Сьогодення свідчить, що хами та грубіяни живуть поміж нами. Тепер, мабуть, частіше, ніж колись, чути нарікання старших на бездушність молоді, їхню грубість і байдужість. 
За що ж молодь повинна любити, виявляти повагу до старших, зокрема батьків? Спробуймо відповісти на це запитання. Хто першим посміхається до немовляти? Хто вдень і вночі чатує над колискою та накриває, закутує безпомічну крихітку? Хто навчає робити перші кроки в житті? Хто першим складає дитячі рученята до молитви? – Тато й мама. Народна мудрість вчить: «Добрі діти – батькам вінець, а лихі – кінець». 
Святе Письмо про пошану до батьків каже: «Хто шанує батьків, той гріхів позбувається». Ісус Христос – взірець послуху і пошани до своїх батьків. Жодна людина, котра будь-коли жила на землі, не зрівняється своєю доброю поведінкою з Ісусом. Євангелист Матей наголошує, пишучи про молитву Ісуса в Гетсиманії, якою Він звертається до свого Отця: «Отче мій, якщо можливо, нехай мене ця чаша мине. Однак, не як я бажаю, лише – як ти». Одна з Десятьох Божих заповідей стосується сім'ї, її внутрішнього єднання, тобто, пошани. Для висловлення спільності поколінь Бог стверджував: «Шануй», – оскільки сім'я є спільністю між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми, цілими поколіннями. Шануй батька й матір, бо вони дали тобі життя, ввели в коло людського існування: роду, культури… Не можливо, щоб ціле існування людини було позначене пошаною до інших людей, якщо найперше вона не буде виявляти пошани до своїх батьків. Повага до старших, а особливо до батьків, проявляється в 3-х площинах: довір'ї, послуху та любові. Отже молодь зобов'язана виявляти пошану не тільки на словах, але й у всіх справах щоденного життя. Є старовинні українські легенди, які зображують любов і пошану та спонукають до їх виявлення у житті.