Згрупуйте наведені частки за розрядамиМодальні(фразові)ЗаперечніСловотворчі, формотворчічи, ні, хіба, хай, невже, що за, би, аж, же, ж, би, б, то, ж, таки, і; еге, отож, а також, так, а вжеж, це, оце, будь-, то, ось, он, ото, тільки, лише, же, хоч (а), таки, мов, де-, немов, -ся, наче, -сь, як, майже, приблизно, мало, ледве не, ледве, якраз, саме май-же, бодай, ну-бо, ну-но, годі, не, нехай, ані, неначе, най-​

3. Як правило, у їжу вживають листя, розташоване поруч з квітами. Використовують як свіже, так і сухе листя. Пестлива форма іменників не відповідає науково-популярному стилю мовлення.
  2. Абрикос - цк фрукт помаранчевого кольору з приємним ароматом. Має солодкий смак, урожай збирають в (не пам'ятаю коли, знайдеш сам(-а)) У каляндарях зазвичай використовубть нуково-популярний стиль, а початок данного тексту написаний з використанням художніх засобів, що притаманні художньому стилю мовлення.
. Традиція приходити щороку 22 травня до пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві зародилася на початку шістдесятих років XX століття. Тоді це був вияв мовчазного протесту проти гноблення української культури. Кількасот людей натхненно співали пісні на слова Тараса Шевченка, декламували рядки х безсмертних віршівТараса Григоровича. Образ Тарас Шевченко став символом, який об’єднав націю в найтяжчі часи її існування, позбавив страху й надав сили для опору загарбникам (За Б. Рогозою).
З приводу першого тексту є сумніви. З моїми редагуваннями він відповідає публіцистичному стилю. Я прибрала деякі слова, меня здається, що вони більш притаманні російській мові й можуть вважатися леусичними помилками.

Найпоетичніше народне свято літнього циклу - це свято Івана Купала, з яким пов’язане єднання Людини і Природи. Це час літнього сонцевороту, коли пишно буяє природа, коли розквітає довкілля, коли хлібороби мають короткий перепочинок перед жнивами.Це свято дісталося нам від пращурів і сьогодні ми відроджуємо славні традиції минувшини.Раніше, на всіх кутках села, люди ставили купальські віхи, на яких були заквітчані зелом колеса на жердинах. Також робили Купало - солом’яне опудало, щоб навколо нього співати і танцювати. Традиційно готували вогнище, розкладали його поблизу річки, куди поспішали і дорослі і діти, щоб відчути радість свята, красу обряду. Хлопці закопували на пагорбі купальське деревце - Мариноньку-Купальницю, а дівчата прикрашали її квітами, стріч­ками, намистом. Поки не розпалили вогонь, водила молодь танки, співала пісні. Аж ось запалало купальське вогнище, щоб усі перестрибуючи парами чи поодинці очищалися магічним полум’ям. Поступово вогнище згасає і дівчата біжать до річки ворожити на вінках. Кожна з них, кинувши вінок на воду, прагне дізнатися що її чекає у майбутньому: одруження з любим, чи з нелюбом, у рідній стороні чи далеко від дому.Опівночі свято закінчується, так що всі розходяться по домівках. А відчайдушні йшли до лісу - шукати цвіт папороті, який за давніми віруваннями приносив щастя.Усе обрядове дійство супроводжувалося піснями, що оспівували шлюб і мрії про щасливе кохання. Ясний місяць, сяючі зорі, духмяні пахощі квітучого літа, мерехтлива річка - усе увібрало дивовижні відблиски купальського вогнища.