9. Повним є речення А На майдані – запорожці. Б По обидва боки Дніпра – високі сірі скелі. В На воді – зелені острівці, оброслі високим очеретом та лозою. Г Богатирство, чорнобрів’я – ось краса мого народу. Д На березі – хибкий човник, зроблений дідусем за часів козацтва.

Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить. І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся. Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки. Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками. Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж. Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так… Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими. А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться. Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.

Кожна людина по-своєму розуміє гідність. Для когось це вміння обстоювати власну думку, переконувати в ній інших. Хтось вважає, що гідність — це гордість і непоступливість. Дехто вбачає в плеканні гідності приреченість до самотності тощо. На мою думку, гідною людиною є той, хто знає ціну своїм уподобанням, переконанням, ідеалам, а також уміє їх захистити й відстояти так, щоб не зачепити інтересів іншого. Таким є, наприклад, Олесь із оповідання Гр. Тютюнника «Дивак». Хлопчика, який щиро любить природу й живе у світі своєї фантазії, не розуміють однолітки-школярі, учителі й навіть родичі. Він тим часом, виявляючи толерантність, уміє при цьому не поступитися своїми уподобаннями. Він поводиться так, як мусить поводитися гідна людина, тому, попри нерозуміння, оточуючі ставляться до нього з повагою.На мою думку, гідність – це одна з найнеобхідніших якостей людини і навіть цілих суспільств, народів. Людина, сповнена почуття власної гідності, завжди посяде достойне місце в суспільстві, а народ, який плекає в собі національну гідність, буде знаний і шанований у світі.