2. Прямий додаток є в реченнi рядка А Виламувати терен - це означае долати перешкоду. Б Дiд стрибнув на свого вороного. В Шестеро бiйцiв поглядали на пожежу. Г По-рiзному дивиться на нас терен.

Відповідь:Б

Пояснення:

1) Сьогодні дуже яскраво світить сонечко.  ( сонечко - підмет, світить - присудок)
2) Мама купила мені дуже-дуже багато різних солодощів. ( мама - підмет, купила - присудок)
3)  Маринка дала мені почитати дуже цікаву та захоплюючу книжку. ( Маринка - підмет, дала - присудок)
4) За вікном швидко капає холодний дощик і вітер гучно завиває. ( дощик і вітер - підмети, капає і завиває - присудки)
5) На високих горбах, вкритих зеленою травою, спокійно паслись  паслись корови. (корови - підмет, паслись - присудок)

Любов до Батьківщини. Ці слова наповнилися реаль­ним змістом улітку 1991 року. До цього українцям прищеплювали любов до могутньої імперії, тобто Ра­дянського Союзу. Тепер перед кожним на певному сту­пені саморозвитку постає питання, яке винесено в заго­ловок цього твору. Дійсно, як пояснити собі дивне по­чуття єдності з народом, землею, історією, що зветься любов’ю до Батьківщини?

Для себе я відповів на це питання. Почуття любові до України є тим почуттям, що об’єднує землі, згуртовує лю­дей. Завдяки такій любові різномовні люди перестають бути диким натовпом, а населені пункти — брудними гур­тожитками. Єднаються люди, розквітають міста — ось так людські почуття впливають на світ.

Любов до Батьківщини не може бути обов’язком, адже про це ні в якій конституції чи кримінальному кодексі не напишеш. Це почуття, гідне справжнього громадянина, виникає в кожного з нас від народження, і з часом воно гартується й міцнішає. Але є й ті, хто зрікаються цього почуття, плюндрують звання українця. Як цьому зарадиш? Мабуть, уже ніяк.

Хто щиро любить свою Батьківщину? Селянин, який плекає золото хлібу. Працівник заводу — майстер, у якого золоті руки. Учитель, який рік за роком віддає знання своїм учням. А ще лікар, бібліотекар і багато-багато інших.

Зрозуміло, хто не любить України, хто лише носить гла­деньку машкару любові? Той, хто не працює задля її добро­буту й процвітання.

З часом, коли суспільство нарешті вирине з кризи, пи­тання про любов до рідної України більше не постане. Це почуття ввійде в плоть і кров нації, стане її органічною часткою. І доля тоді щиро всміхнеться браттям-українцям. Золоті часи настануть для нашої держави. То ж примножуймо свою любов до Батьківщини — вона повернеться до нас сторицею!