15 Через дефіс пишуться такічасткиа) хто/сь, деякий, аби/чий, котрий/сь;б) аби/що, де/кого, котрого/сь, щось.в) казна/хто, будь/кого, щонебудь, хтозна/стільки, г) аби/в/кого, де/в/кого, хтозна/до/кого, аби/з/ким

ответ:правильный ответ В)

Объяснение:

У одному невеличкому місті, в самому центрі, де височіла вежа, жив Годинник.
Саме на тій вежі. Щоб зручно було гати за містом, а ще нагадувати мешканцям про час.
І виконував свою роботу годинник вправно: лічив хвилини не вагаючись, кожну годину нагороджував місто музикою. А вночі тихенько поцокував, освітлюючи пізнім перехожим площу.
Та одного ранку годинник перестав показувати час. І, хоч він видавав тихеньке "тік-так", його стрілочки не рухались.
Почали люди сумувати: я вони тепер встигатимуть на роботу, не запізнюватимуться на зустрічі, якщо великий міський годинник не працює.
Зібрались вони, і вирішили покликати з великого міста, що знаходилось неподалік, годинникового майстра.
Прийшов він, заліз на вежу, оглянув великого годинника:
-- Тут зіпсувалася пружинка. Але вона не лише досить велика, та ще й виготовлена з дуже міцного сплаву. У мене таких немає.
Міщани похнюпились ще сильніше.
А умілець додав:
-- Є у нашому місті коваль. Його треба запитати.
Пішли міщани ще й до коваля. Принесли йому частинку пружинки.
-- Ні, не зможу я вам до сказав той. -- Такий метал привозили лише з-за ріки. а тепер дощі, ріка міст зірвала, тому туди не доберешся.
Прийшли засмучені міщани під вежу з годинником, щоб поділитися новинами з рештою.
Почув годинник, що відремонтувати його не зможуть, і заплакав.
А сльоза та скотилась і впала прямо на одного з мешканців міста. Він здивовано підняв голову, а на небі ні хмаринки.
Через хвилину впала ще одна сльоза. На його сусіда.
Коли й третя крапля впала на стоячу тут жінку, голови підняли всі.
І побачили, як зі стрілочки годинника крапає наступна.
Порахували люди, скільки крапель падає за годину, пішли до теслі і коваля.
Першого попросили зробити діжки, які б вміщали сльози за півгодини, годину, 3 години, 12 годин і добу.
А другого майстра попросили дзвіночки, щоб повісити на ці діжки.
Після цього всі міщани стали до роботи і створили механізм, який дозволяв виливатися сльозам з меншої діжки у більшу.
Так на площі, крім годинника, ще й з'явився незвичайний фонтан.

Будь-яка сім’я має свої власні традиції, які шануються і дотримуються з покоління в покоління. Моя сім’я також має цілий ряд звичаїв, які дуже душевні, красиві і цікаві.
У числі таких традицій – щовечірнє чаювання. На жаль, темпи сьогоднішнього життя не дозволяють нашій родині збиратися всім разом на вечерю, і кожен, хто повертається з роботи або навчання, може поїсти в своєму власному режимі. Але яким би пізнім ні був час для загального збору сімейства, чаювання ніколи не скасовується.
Ми збираємося на кухні, зручно розташувавшись на м’якому куточку. А на столі, м’яко освітленому лампою під квітчастим абажуром, розставляються звичний чайний сервіз. Поширюється аромат усіма нами улюбленого гарячого чаю, у вазочках розкладаються спокусливі солодощі. По неділях на кухонному столі царює здобний пиріг.

 Неспішно попиваючи чай, ми ділимося своїми враженнями про минулий день, слухаємо поради старших, насолоджуємося смаком і тишею умиротворення. Я дуже люблю такі вечори. Цей плавний світло, теплота і затишок немов убезпечують від складнощів нинішнього життя.
Ще однією улюбленою моєю традицією є походи на природу в день Восьмого березня. Складно сказати, з яких пір в нашій сім’ї існує такий звичай. Але день цей обраний не випадково. Початок березня – період найкапризнішої погоди, і цей день завжди непередбачуваний. Щороку дуже весело і хвилююче чекати, чи піде в цей день мокрий сніжок, прогляне Чи крізь голі гілки дерев несміливе сонечко, або природа пригрозить нам поривчастим і пронизливим вітром.
Проте, це зовсім не перешкода для прогулянки на свіжому повітрі, і після ситного і смачного сніданку, привітання жінок і вручення красивих і приємних подарунків ми незмінно вирушаємо за місто, щоб насолодитися пробуджується від зимового сну природою, побачити перші весняні прояви.
У лісі ми намагаємося більше рухатися, щоб не замерзнути. Якщо ще лежить сніг, катаємося на бігових лижах, якщо земля вже суха, граємо в м’яч або інші рухливі ігри. Потім ми п’ємо чай або каву з великого термоса і підкріплюємося захопленими з дому бутербродами.
Це прекрасна традиція, яку наша сім’я дотримується неухильно. Приємно, що у нас ніколи не виникає питання, як провести Міжнародний Жіночий свято, і всі ми в цей день нескінченно щасливі.