Поясніть фінал повісті алхімік

За сюжетом «Алхімік» — це твір про пошуки і знайдення істини. Він мав кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав на тому місці, звідки й почалися його мандри. За час подорожі герой набув життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші. Сантьяго наснився сон, один і той самий, декілька разів. Наснився скарб, до якого він може дійти. Хлопець не був впевнений, що це щось значить, але якась сила підштовхувала його до дії, і, як сказала йому ворожка, сон – це розмова Господа з нами, це те, що Він хоче сказати нам. Існує загальна мова, але є й та, яку під силу зрозуміти лише йому. Сантьяго вирішує послухатися знаків, які поставали на його шляху, і згодом, дійшов до пустелі, до пірамід, де мав бути скарб… Він вирушив туди зі шматком золота, який подарував йому славнозвісний Алхімік. Сантьяго почав копати, відшукувати скарб, який був так близько. І тут з’явилися розбійники, які жорстоко його відлупцювали. Адже саме вони не один рік подорожують у пошуках скарбу, але їм так і не вдалося його знайти. Тоді Сантьяго розповів розбійникам, що це місце біля пірамід він бачив увісні, на що один з бандитів відповів насмішкою, сказавши що «той дурень, вірить у такі нісенітниці». Він розповів, що йому колись також наснився такий сон, але ж він не такий безрозсудний і наївний, щоб в це повірити. Розбійник описав місце, яке побачив у сновидінні. І тоді Сантьяго зрозумів, це – саме те з чого він починав. Це неймовірно, але то була його домівка, в цьому місці він бував часто, і тому впізнав його. Так, скарб, який він шукав знаходився там, де він був найчастіше, зовсім поруч. Та щоб це зрозуміти, йому довелося так багато пройти, пережити. Та результат був цього вартий. І що головне, треба слухати знаки, підказки, якими життя нас щедро наділяє, і які ми у сучасному коловороті подій часто не помічаємо. Ми, впавши у відчай, після безрезультатних пошуків вибираємо «тиху гавань»… Ми не ризикуємо втілити свою мрію в реальність, не відважуємося пройти перешкоди і все ж таки знайти те, заради чого варто жити. Зізнаймося самим собі, чи наважимося ми пройти важкий шлях з випробуваннями без будь-яких гарантій на успіх? Єдиний гарант – ми самі, наші відчуття, наша сила та мужність, наша здібність слухати мову світу, мову Бога. Адже все – доля людства і доля кожного з нас пишеться однією рукою, все так пов’язано, все – одне ціле. І поки ми цього не зрозуміємо, доти не зможемо сповна відчути і переконатися в можливостях, які постають перед нами. Твір побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання, яке він виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком.

Объяснение:вроде то

Що для тебе значить Україна. Текст-міркування.

    Україна – це моя батьківщина, з нею поєднане моє життя.

   По-перше, тут народився, виріс та пішов до школи. По-друге, це край моєї рідної оселі. Адже тут живе моя родина, друзі, знайомі – усі вони дорогі моєму серцю люди. По-третє, гарні традиції захоплюють мене. Їх шаную та люблю. По-четверте, з Україною тісно пов’язана моя рідна мова, яку я вивчаю. По-п’яте задушевна українська пісня не може залишити нікого байдужим.

   Україна багато значить для мене, школяра.

В образі жінки Тарас Шевченко традиційно втілює узагальнений олюднений образ України, яка уявляється йому незахищеною істотою, що втратила свої часи раю. Тому, можливо, поет вдається у своїх творах переважно до образів жінок-покриток, ославлених, зневажених, але прекрасних у своїй материнській любові, своїй чистоті.

У тому шляху, який протягом життя проходять героїні творів Т. Г. Шевченка, немовби втілюється цілий шлях людства, що його необхідно пройти для морального очищення, одухотворення.

Коли ми говоримо про жіночу долю в творах Т. Шевченка, на думку спадають перш за все три його знамениті поеми: «Катерина», «Наймичка» і «Марія».

Написані в різні періоди, ці поеми істотно відрізняються за стилем, за авторськими настановами. У «Катерині» переважає романтична піднесеність, у «Наймичці» — змалювання конкретної життєвої ситуації, у «Марії» — прагнення символічного узагальнення. Однак всі три твори дуже тісно пов’язані між собою cхожістю життєвого конфлікту вони немовби становлять цілісний триптих. Євген Сверстюк писав з цього приводу: «Якщо «Катерина» —поема-притча про зневажену й зруйновану любов, що не вміла шануватися, здатну світити за всяких обставин, то «Марія» — поема-міф про святу любов, яка в людській душі возобновилась і досі світить в «душі скорбящій і убогій».

В образах трьох жінок Шевченко немовби подає три сходинки наближення людини до вічних істин, до мудрості й краси.

Усі три жінки опинилися в однаковій ситуації — народили позашлюбну дитину, і це стосується навіть біблійної Марії, яку поет робить земною жінкою і, водночас, символом чистої жіночності, материнства.

Усі три жінки — Катерина, наймичка Ганна, Марія — вродливі, добрі, лагідні, смиренні. Вони через свою наївну щирість чинять гріх і стають покритками.

В образі Марії це суперечить біблійній оповіді, адже ми знаємо про непорочне зачаття її. Однак не слід вбачати в цьому атеїстичних поглядів Т. Шевченка, скоріше за все, таке навмисне «зниження» образу потрібне було йому для більшої правдивості зображення.

Катерина стоїть ніби на найнижчій сходинці цього душевного очищення. Найтяжчий гріх її полягає в тому, що вона наклала на себе руки і відступила перед силою зла, уособленого в образі москаля, тобто мимоволі дала йому більшу силу, прирікаючи на смерть свого власного сина. Отже, Катерина виявила слабкість, схибила перед своїм материнським обов’язком.

Автор не засуджує героїню за її слабкість, а навпаки, жаліє. Бо вона є уособленням усіх слабких і беззахисних, тих, хто потребує опіки сильних, хто потребує віри й терпіння.

Наймичка Ганна — це сильніша людина, яка віддала своє життя синові, виховала його, була з ним поруч. Тобто вона спокутувала свій гріх щоденним стражданням і працею, зробивши все задля щастя сина.

Іван Франко так оцінив цей образ: «Наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї не тільки живе, але сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, заслонює перед нею весь світ, заставляє забувати про себе саму, віддати все своє життя не для хвилевої покути, але для довгої жертви на користь своєї дитини».

І  найвищий щабель краси материнської любові, чистоти почуття — це Марія. Плід її жіночого гріха став нням для всього людства. А після розп’яття Христа, свого Сина, Пречиста Діва знайшла в собі сили надихнути своїм «святим огненним словом» апостолів, що виявилися «нетвердими й душеубогими» людьми. Ця слабка й змучена жінка єдина в тяжку годину не втратила віру, понесла естафету добра, не дала йому зникнути, тобто віддала себе у жертву людству, яке вбило її сина. Жертва цієї матері — це символ всепрощення й любові до всього сущого, символ вищої мудрості, яка цінніша за сьогоденні інтереси, почуття й образи.

Іван Франко дав дуже високу оцінку третій поемі Т. Шевченка: «Шевченкову поему «Марія» треба зачислити до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених поем Шевченка. Вона займає визначне, з деякого погляду навіть перше місце між поемами Шевченкової поетичної творчості» .

Марія стала загальним ідеалом людини у Шевченковому «Кобзарі»:

О світе наш незаходимий!

О ти, пречистая в женах!

Благоуханний сельний крине!

Шевченко надає жінці визначну роль у творенні українського національного життя. Так, у «Катерині» він перш за все підкреслює, що дівчина українка, й за моральними якостями протиставляє її «москаликові». Жінка для Шевченка — хранителька родинного вогнища, продовжувач роду. Жінка зберігає затишок оселі й мову, якої навчає своїх дітей. Саме на жінку, як ми бачимо в поемі «Марія», поет покладає роль у нні людства від зла й нелюбові. І долі жінок з поем Т. Г. Шевченка відображають загальну долю людства й українського народу. А отже, і його сподівання на відродження.