Чому потрібно любити рідний край​

Відповідь:

Щоб по-справжньому любити рідний край, його  треба  добре  знати. Це  знання  не  лише підносить   і звеличує людину, розширює її світогляд,  воно є своєрідним містком, що єднає покоління минулі  з  поколіннями  нинішніми  й прийдешніми. Земля наших батьків, на якій нам судилося

народитися і жити, яка стала для всіх нас Батьківщиною. Велична і трагічна

історія нашої країни. Здавна численні завойовники приходили на нашу

прекрасну, багату землю, щоб загарбати нас й поневолити український

народ.

Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні

і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні

землі рідної землі. Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала

під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі «іскра

вогню», невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи.

Наші землі бачили багато, вони все пам’ятають. Чому ж ми не взмозі

зрозуміти та зберегти нашу історію? Зробити все, щоб болючі уроки історії

були засвоєні та більше не повторювалися. І першим, хто сказав про це на

весь світ, був Тарас Шевченко: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля...

Пояснення:

Україна -це наша земля, наш рідний край, наша країна з славною багатовіковою історією і мудрими, талановитими людьми, з чарівною піснею, що дивує весь світ, багатющими народними традиціями, з мальовничою природою. Це велика держава в Європі, що налічує понад 52 мільйони чоловік і де живуть різні народи. Це гуцули, лемки, бойки, або українські горяни, що мешкають у Галичині і Буковині, у Карпатах і Прикарпатті. Це і поліщуки з українського Полісся. Українці живуть і на Середньому Подніпров'ї, або Наддніпрянщині, і на Волині, і на Поділлі, і на Слобожанщині, і на Полтавщині, і на півдні України, в таврійських степах і Криму. Крім українців, нашу землю заселяють люди інших національностей. Серед них найбільшу групу становлять росіяни, білоруси, поляки, чехи, молдавани, євреї, румуни, греки, татари, гагаузи та ін. І всі вони знайшли в нашому краї свою батьківщину.

Алківіад зізнався своєму вчителеві в тому, що боїться говорити перед публікою
Ідуть дощі, гуляє осінь.
Наступна зупинка їх чекає за Чорним морем, у Туреччині. 
Бурі, суховії загрожували молоденьким саджанцям.
Лісничі завезли на острів оленів, ланей, муфлонів, фазанів.
Вклоніться, люди, майстрові старому, володареві слова й ремесла!
Дороги нищимо, завалюємо стежки, хоча ніхто за нами не женеться. 
Вересень сипле сині загати, листям багряним шлях застила.
Багато пішло на фронт, чимало в партизани. 
Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва.

Пітер: Хеллоуїн - лише через пару днів. Хтось має костюм?

Akinyi: Ви хочете одягнутися і піти на хитрість чи лікування? Хіба це не лише для дітей?

Лусія: Хелловін - це не тільки для дітей. У кампусі відбувається багато подій.

Аджай: Як що?

Лі: Екологічний клуб збирає будинок з привидами.

Яна: Ти збираєшся бути частиною цього?

Лі: Так, але я не можу сказати вам, що я буду робити. Це має бути сюрпризом. Інакше це буде не так страшно. Ви всі повинні прийти до будинку з привидами в суботу ввечері.

Петро: Так, нам усім слід вбратися і піти до будинку з привидами.

Лусія: Я вже! Крім того, цієї ночі у студентському центрі буде їжа та ігри, як, наприклад, яблучний бобінг, тому ми могли б також піти на це.

Аджай: Гаразд, я теж одягнуся. Якою я повинен бути?

Яна: Ну, нас шість. Чи варто нам думати про групу з шести персонажів і одягатися в них?

Акіні: Ми могли б бути групою супергероїв.

Аджай: Так! Я завжди хотів бути супергероєм.

Петро: Чому це мене не дивує?

Только имена поменяйте !