Прочитайте текст і виконайте завдання 5 - 8 (кожна правильна відповідь має 0, ів Відбувалася ця магія на осінніх святах сливового повидла. (2) Сонце вже сховалося, зі сходу наповзають тихі сутінки, рівно куриться димок на погоду, в небі зблискує перша зірка. (3) Сливи в котлі схожі на чорні мушлі, вони пересипаються під кописткою, мокріють, пріють, і перемішувати їх не справляє ніяких труднощів… (4) Я сиджу і слухаю, як у котлі булькає і булькає, чманію від дивного запаху готового повидла і хочу збагнути, чим воно пахне: соками дерев, буковими паленими полінами, росою настояною на опалому листі, - чим? (5) І нарешті вгадую: той створенний нині нічний дух пахне батьковою долонею... 5. Орфографічне помилку допущено в слові: А. паленими; Б. створенний; В. ніяких; Г. осінніх; Д. пересипаються 6. Пунктуаційну помилку допущено в реченні: А. першому; Б. другому; В. четвертому; Г. п’ятому; Д. третьому 7. Складним безсполучниковим реченням, що складається із 4-х частин є: А. перше; Б. друге; В. третє; Г. четверте; Д. п’яте 8. Складним реченням із безсполучниковим і сурядним зв’язками є: А. друге; Б. третє; В. четверте; Г. п’яте; Д. перше Завдання 9-10 мають по чотири варіанти відповідей, серед яких лише ОДИН правильний! (кожна правильна відповідь має ) 9. Літера Ґ пишеться на місці пропуску в усіх словах рядка: А. ...алченя, ...анчір’я, ...алузь, ...рати; Б. ...атунок, ...анок, дзи..а, ...ала..ан; В. ...іпноз, ...арнір, а..рус, ма..ніт;

У 1898 році, за шість років до смерті, Антон Павлович Чехов опублікував оповідання «Іонич», який викликав неоднозначну реакцію критиків. Втім, навіть неприхильні читачі визнали, що робота увійде в список кращих творів автора, - і мали рацію. Так, критик А. С. Глінка в 1903 році написав: «У чеховської галереї несвідомо байдужих людей, прімірённих з життям і глухих до голосу ідеалу, Іонич гідно займає чільне і почесне місце». Дмитра Старцева відразу ж записали в число «обивателів», тобто людей, які не мають високої мети в житті і живуть «за звичкою».

Щедра горобина
 Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк  бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно.
- Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.
 Горнобчик і каже:
- Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє...
 Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік.
 І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів.
- І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...

Хмаринка завжди тішилась своїми дітками-сніжинками, цими маленькими красунями. Матуся-хмарка любила мандрувати і сніжинки вже багато знали про цей світ і чекали з нетерпінням коли вже підростуть і здійснять власну подорож.Ось настав час, коли сніжинки стали вже зовсім великі, і хмаринка випустила їх у широкий світ.  Як це було прекрасно! Сніжинки крутилися у повітрі над Землею у веселому таночку і літали, літали... А поміж ними всіма була одна чарівна, не схожа на інших Сніжинка. Вона була легка мов пушинка , ніжна , пухнаста і срібляста. Метелиця ніжно підхопила Сніжинку і спустила її до моєї лодоні. В морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами мов зірка і чарівно усміхалась.Через деякий час уся земля була засипана такими ніби постелився білий коврик . Мені стало цікаво дізнатись про цих крихіток і я почав розпитувати Сніжинку про її пригоди. Вона засяяла ще яскравіше і тихим голосом почала розповідати. Про ніч-чарівницю, яка читала їм казки, про зірок-подружок з якими вона часто танцювала та про матусю-хмаринку. Сніжинка була допитливою тому кожна її історія була сповнена казкових порівнянь і цікавих подій. Біла сніжинка розповідала про різних людей, яких вона бачила з неба. Про маленьких діточок, які бавились снігом і сивих бабусь які просто насолоджувались зимовими днями. Про чарівну музику Новорічних свят... І про все, все, все...Та раптом на небо випливло чарівне малинове Сонце! Воно було таке велике і гарне. Такого вона ще не бачила, бо в хмарі, де вона народилась, було тісно і темно, а тут така краса! Їй знову захотілось піднятись високо і танцювати, танцювати...Сонечко було дуже приємне, але сніжинка розтанула від його тепла і ласки.