Укажіть рядок прислівників, від яких можна утворити ступені порівняння: вгорі, весело, щасливо, світло; м'яко, погано, каліграфічно, внизу; яскраво, мудро, міцно, твердо; наскрізь, сьогодні, рано, мовчки.

яскраво, мудро, міцно, твердо;

Объяснение:

1. Марічка завжди мріяла мати старшого брата.  

2. Мій брат живе в Харкові.

3. Я дуже люблю свого смугастого кота - Мурзика.

4. Мою сестру звуть Надією. 

5. Олена Петрівна(можно підставити замість цього ім'я будьякой вчительки)  - найкраща вчителька.  

6. Найбільша річка України - Дніпро.

7. Газета "Школяр" розпочала конкурс для талановитих дітлахів.

8. Париж - улюблене місто моєї тітки.

9. Цього року моя родина їздила відпочивати до Чорного моря.

10. Тихий океан - найбільший в світі.  

11. Дідусь Іван розповів мені багато місцевих легенд.  

12. Київ - столиця моєї Батьківщини. 

Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов’яни продовжували поклонятися ще в XV—XVI століттях.Землю слов’яни вшановували не лише в язичницькі часи, але й багато століть потому. Плодючість Землі, її здатність го­дувати людей робили її в очах людини справжньою матір’ю.Спільні для європейських міфів уявлення про те, що небо і земля — подружжя, що небо запліднює землю дощем і після закінчення терміну вона розроджується новим урожаєм, іс­нували й у слов’ян. В одному з давньоруських заклинань го­вориться: «Ти, небо, батько, ти, земля, мати». З культом Ма-тері-Землі пов’язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в путь, ідучи надовго з дому (наприклад, на заробіт­ки) або переселяючись в інші місця. При цьому жменьку землі вигрібали з-під печі, іншу — з-під стовпа, на якому тримають­ся ворота, а третю брали з перехрестя доріг. Під час закладан­ня будинку на новому місці жменьку рідної землі висипали під фундамент, вважаючи, що вона захистить від напастей і допо­може родині на чужині.Вшановуючи Матір-Землю, наші предки поклонялися й воді. У давньоруських рукописах можна прочитати про мо­литви й гадання біля води, про лікування нею, укладення шлюбів і союзів і принесення клятв, жертвопринесення воді, в тому числі й людські.У Стародавній Русі поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громоверж­ця Перуна. Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантій­ські джерела. Під величезним дубом, що ріс на острові Хорти­ця, слов’яни приносили в жертву живих півнів, шматки хліба і м’ясо.Збереглися відомості про існування в Стародавній Русі свя­щенних гаїв. У священних гаях не можна було не тільки виру­бувати живі дерева, але й рубати на дрова сухостій і бурелом — усе повинно було згнивати на місці, всередині самого гаю. На гілки священних дерев у якості приношень селяни вішали хус­тки, стрічки, шматки полотна або рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або як подяку за зцілення. В народі ходила велика кількість оповідань про страшні кари, які спіт­кали тих, хто намагався зрубати дерево в священнім гаю,— од­них знайшла смерть на місці, інші осліпли, зламали руки або ноги, померли від тяжких хвороб.Стародавні слов’яни вшановували камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори. Пізніше вшановуван­ня культових каменів у народній культурі почало пов’язуватися з іменами християнських святих або легендарних героїв: Бо­городиці, св. Параскеви, преподобного Феодора, св. Афанасія та інших.(353 сл.)    (Із книги «Світ міфології»)