Стислий переказ чайка якої не любили Чайка, якої не любилиЦього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюддісеред гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тутне сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсьрибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж уньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка, прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими зліснимиочима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кусливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою, розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їйсвоїм життям.Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило.Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непроглядним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крикптахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А колистихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледьживу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я милувавсябілосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьобом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.І навіть здоровенними перетинчастими ногами й лютими очима.196 слів.​

Цього літа я знову на морському узбережжі. Ранок на безлюдді серед гомону хвиль — моя улюблена пора. Та сьогодні, бачу, я тут не сам. За кількасот метрів витягує свого човна на берег якийсь рибалка і кличе мене до Мабуть, багато риби впіймав. Підбігаю. Удвох ми швидко витягуємо і прив’язуємо човен. А що ж у ньому? Оце так риболовля! На дні сиділа справжня морська чайка, прив’язана за ногу, і дивилася на мене насмішкуватими злісними очима. Я ніжно погладив її шовковисте пір’ячко.

Чоловік застеріг від чайчиного гострого дзьоба і забіяцької кус­ливої вдачі. Казав, що через це її не люблять, називають злюкою, розбишакою. Але він зріднився з цією істотою, бо зобов’язаний їй своїм життям.

Того дня зненацька розгулявся вітрисько, на морі заштормило. Вода бушувала і під, і над човном р довкола став непрогляд­ним. Рибалка спрямував човен туди, звідки чувся розпачливий крик птахи. Вона і вивела його тоді із самого, здавалося, пекла. А коли стихія на морі вгамувалася, зустрів її самотню, обшарпану, ледь живу серед морського баговиння. Чоловік оповідав, а я ми­лувався білосніжною голівкою птаха, його гордо загнутим дзьо­бом, широкою спиною й могутніми крилами, на кінцях чорними, як сажа.

Объяснение:

О рідне слово, хто без тебе я? 
Німий жебрак, старцюючий бродяга,
Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, 
Прах, купа жалюгідного рам'я. 
                               (Дмитро Павличко) [це епіграф]

На мою думку,  твоя мова, подарована тобі долею, — це те,  що ти любиш і мусиш зберегти для своїх дітей як унікальний Божий дар, як те, стосовно чого відчуваєш синівський обов'язок.

Є чимало переконливих аргументів, якслушність цієї думки. По-перше, енергія ко\таеться добром чи злом до тієї людини,У народі про це кажуть: як гукнеш, так і відгук __ге, слово, як і зброя, може вразити людину, завдати їй навітьбільшого болю, аніж куля або гостра шабля. Щоправда, рани,заподіяні словом, не тілесні, а душевні, але гояться вони надтоповільно.Яскравим прикладом художнього осмислення дії слова-зброїє поезія Володимира Сосюри «Я знаю силу слова». Ліричний геройцього твору називає слово зброєю щастя: воно є квіткою влюбові й штиком у ненависті. Як бачи.мо, слово — особливазброя, здатна не лише вбивати.Прикладів із життя на підтвердження цих аргументів є сила-силенна. Серед них особливо вражає своєю лаконічною суворістюстаття Кримінального кодексу України «Доведення до самогубства», яка передбачає покарання для тих, хто своїми діями абословами спонукає іншу людину до суїциду.Отже, слово є дуже сильною зброєю, здатною впливати й натого, хто Гі має, і на того, на кого вона націлена. Тому треба вмілоповодитися зі словом, навчитися скеровувати його на добро, відповідатиза свої слова, завжди добре думати перед тим, як щоськазати.

Все життя людина навчається чомусь цікавому. Багато хто з нас, не раз запитував себе:"Та навіщо мені ця українська мова, чи взагалі щось вчити?!". Чи не так? Взагалі то, люди дуже й дуже потрібні знання. Перша людина потерпала від недостатку знань, тому не могла робити певні легкі речі. Проте напротязі всього життя, вона навчилася багатьом речам, та їх виявилося так багато, що кожну з них можна підставити під власні ситуації у житті! Тож наука дуже важлива для людини, як сонце для життя, тому що одне без іншого не існує.