ДО ТЬ, БУДЬ ЛАСКА! ІВ! Разом треба писати всі займенники рядка А аби/хто, де/котрий, будь/що, хто/небудь Б де/хто, чий/небудь, аби/кому, де/кому В де/якого, аби/кому, кому/сь, аби/чим Г що/небудь, де/який, будь/який, чого/небудь

в)

Объяснение:

Вот правильное написание:

А абихто, декотрий, будь-що, хто-небудь

Б дехто, чий-небудь, абикому, декому

В деякого, абикому, комусь, абичим

Г що-небудь, деякий, будь-який, чого-небудь

Відповідь:

В)

Пояснення:

Інші не підходять

Щедра горобина
 Скакав якось горобчик маленький по снігу - веселий,пісню наспівує.Аж раптом на ньго вовк як кинется! Злякалося пташеня,полетіло,як змогло,не високо,літати як слідує ще не навчилося.Наздогнав вовк  бідолашного горобчика та за крильце - хвать! - і поранив.побігло птпшеня по снігу,а вовк уже близько,от-от і зараз схопить. Раптом трапилася горобчикові на дорозі горобина - велика,росла,і ягідок повно.
- Куди ж ті так біжиш,горобчику? - запитала вона.
 Горнобчик і каже:
- Я,матінько-горобино,від вовка лютого тікаю! Та крильце моє...
 Не встиг горобчик доказати,аж тут вовк уже наздогнав.Горобина його як вдарить гілкою,що у того й сльози з очей.Він кинувся на ненависну горобину,а та як почала його бити гілками,що ой леле! Вицарапала його усього,а той зо страху й втік.
 І тоді добра горобина почала подгодовувати бідне пташеня до самої весни,піклувалася про нього,наче про синочка свого,а коли те одужало,то подякувало воно горобині та й полетіло до родичів.
- І щоб я робив без тебе? - сказав наостанок горобець горобині. - Помер би,мабуть...

Хмаринка завжди тішилась своїми дітками-сніжинками, цими маленькими красунями. Матуся-хмарка любила мандрувати і сніжинки вже багато знали про цей світ і чекали з нетерпінням коли вже підростуть і здійснять власну подорож.Ось настав час, коли сніжинки стали вже зовсім великі, і хмаринка випустила їх у широкий світ.  Як це було прекрасно! Сніжинки крутилися у повітрі над Землею у веселому таночку і літали, літали... А поміж ними всіма була одна чарівна, не схожа на інших Сніжинка. Вона була легка мов пушинка , ніжна , пухнаста і срібляста. Метелиця ніжно підхопила Сніжинку і спустила її до моєї лодоні. В морозному повітрі вона виблискувала всіма барвами мов зірка і чарівно усміхалась.Через деякий час уся земля була засипана такими ніби постелився білий коврик . Мені стало цікаво дізнатись про цих крихіток і я почав розпитувати Сніжинку про її пригоди. Вона засяяла ще яскравіше і тихим голосом почала розповідати. Про ніч-чарівницю, яка читала їм казки, про зірок-подружок з якими вона часто танцювала та про матусю-хмаринку. Сніжинка була допитливою тому кожна її історія була сповнена казкових порівнянь і цікавих подій. Біла сніжинка розповідала про різних людей, яких вона бачила з неба. Про маленьких діточок, які бавились снігом і сивих бабусь які просто насолоджувались зимовими днями. Про чарівну музику Новорічних свят... І про все, все, все...Та раптом на небо випливло чарівне малинове Сонце! Воно було таке велике і гарне. Такого вона ще не бачила, бо в хмарі, де вона народилась, було тісно і темно, а тут така краса! Їй знову захотілось піднятись високо і танцювати, танцювати...Сонечко було дуже приємне, але сніжинка розтанула від його тепла і ласки.