Невеликий абзац тексту про велику вітчизняну війну. нужно

мати мого товариша була в окупації. у її селищі танула німецький військовий підрозділ і, коли у народу стали пропадати гусаки і кури, жителі зібралися, пішли до старшого офіцера і поскаржилися йому. офіцер обіцяв розібратися і, після цього, крадіжка відразу припинилася, а німецькі солдати стали сумлінно міняти сільські продукти на своє тушковане м'ясо і ковбасу. а ось звільнення від німецьких окупантів для жителів стало важким випробуванням. прийшли комісари і говорять: «ми за вас свою кров проливали, а ви тут фріцев годували, штани їм стирали, чоботи латали.». а то, що жінкам і людям похилого віку з малими дітьми треба було якось виживати, їх це не хвилювало. тому багато тисяч людей опасаючись комуністів, вже натерпівшись від них, вирушали разом з німцями. так, моя хороша знайома світлана белікова з козачої станиці зі своєю сім'єю виявилася в аргентині. у ті суворі військові роки люди часто проявляли жорстокість з обох боків, і до чужих і до своїх.з обох боків бувальщини концтабору, де безжалісно знищували людей. і для мене, поза сумнівом: гітлер, ленін і сталін злочинці одного рівня

1)  не хлібом єдиним живе людина

фразеологізм походить із біблії. сорок днів і ночей постився ісус і нарешті зголоднів. тоді підійшов до нього диявол і сказав: «коли ти син божий, звели, щоб це каміння стало хлібом». той відповів: «написано: людина житиме не самим хлібом, акожним словом, що виходить з уст божих» (матвій, 4: 4).фразеологізм уживають у значенні: для людини бути ситою, жити в достатку не головне, є в житті важливіші цінності — духовні.

2)  ускочив як риба у невід. 

вскочимо  в халепу, якщо будемо поспішати (леонід первомайський, дикий мед ми ловили  неводом, вудкою, на крючки. витягали червоних колючих чортів, блакитних морських в'юнів, плескатих півнів і голку-рибу, що блищала на  2)  не життя,а казка - щасливе, безтурботне життя4)  по сім неділь на тиждень справляти - часто змінювати свою думку, бути непослідовним, 5) ну, тобто, ситий ніколи не зрозуміє голодного, або багатий ніколи не зрозуміє бідного.

Ось уже 24 травня. завтра останній дзвоник і початок літніх канікул. всі контрольні написані, підручники закінчені і ми з нетерпінням чекаємо завтрашнього дня. сумно і радісно водночас. мені не хочеться прощатися з однокласниками. але так хочеться відпочивати, вставати о десятій ранку, купатися у річці та кожного дня їсти морозиво. ми розуміємо, що зустрітися зможемо лише першого вересня і хочемо якось вирішити цю проблему. тому друзі запропонували мені обмінятися номерами телефону і телефонувати їм, щоб не сумувати. тепер я можу із чистою совістю відпочивати влітку, бо я завжди буду на зв'язку із моїми друзями!