В гостях у весни.Ще ховаються по байраках сірі брилик залежного снігу, вночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осики на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах витикаються молодими стрілами трави. У таку пору я поспішаю в ліс. Поспішаю в гості до самої весни. Ранок теплий, сонячний. Дихає свіжістю земля. Ніколи ліс не пахне так солодко і терпко, якструмки, шукають дорогу до річечки. Ліс живоу цію вранішню годину. Сльозяться крихітніпередчуттям зеленої повені листя і трав. Вінпосвiтлів, виграє новими кольорами, звуками.при-ди-кум... чай-пить... чай-пить... Хто ж цеза випити чаю? Та це ж співочий дрiзд!зовсім недавно повернувся з далекої Африкиі тепер спішить повідомити про це ніжними тре-лями. Дрозда підтримують і зяблик, і шпак. Вонитакож радіють, повернувшись до рідного лісу.Синиця, яка ніколи не бачила заморських земель, дивиться на них з особливою заздрістю.Йду лісовою стежкою і скрізь бачу прикметиЦілий день бродив я весняним лісом. А підвечір зяблик попередив мене: збирається дощ. Нагарну погоду він співає веселу пісеньку, а переддощем починає одноманітно ромити.Що ж, пора йти додому.​

Напровесні розцвітає підсніжник,його ще називають Шафран Гейфеля.Коли ще надворі холодно і лежить сніг,а подекуди зеленіє трава там  дружно знизу зземлі починають висовувати свої фіолетові і білі голівки підсніжники.Вранці квітка підсніжника закрита,а коли опівдні зверху на неї засвітить сонечко то поступово починає відкриватися.Підсніжники ростуть дуже густо і як же приємно дивитися як вони квітують весною уже м'яко встеляючи своїми квітучими килимами луги.Куди не подивишся і ззаду, і зпереду,і по сторонам усюди синенькі підсніжники.

У кожної людини є найпам'ятніші, найдорожчі місця в житті. Для мене — це моя рідна домівка, мій дім, моя вулиця. Коли я була зовсім маленькою, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічна, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, з дружби починається людяність. 

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля і колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі багатоповерхівки височіли над землею, ніби торкаючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я і мої ровесники зростали разом із цим районом, тут нам усе близьке і знайоме. 

Наша вулиця пряма і широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік припала лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку,— завжди багато квітів, проте і дерева за дванадцять років вже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. Із вікон верхніх поверхів відкривається чудовий краєвид — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом. Інший край вулиці впирається у широку автомобільну магістраль, за якою починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки і претендують на оригінальність архітектури, я люблю багатоповерхівки. Особливо приємно дивитися на дев'ятиповерхівки з візерунками біля дахів — це будинки поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». їх спроектовано майже однаково, тому вулиця набуває своєрідного обрамлення. 

Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановано необхідні громадські та державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафе. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками у затишних дворах розташувалися дитячі садочки та школи. В оточенні житлових будинків моя школа. 

Ця триповерхова споруда побудована так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбою посередині, на якій росте велика ялина. Перед центральним входом полум'яніють на клумбах квіти, а березова алея, яка веде до школи, створює затишок, підносить настрій. 

Я люблю свою вулицю будь-якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залите золотом, яке перемежовується з багрянцем.