Обидва фразеологізми мають значення " красивий, вродливий" у рядку А хоч оком світи, хоч з лиця воду пий Б як з воску зліплений, хоч у рамці вправ В хоч картину малюй, хоч за раму клади Г не відривати очей, приховувати зір Д перемінитися на лиці, показати товар лицем.

б,,

Наша класна кімната велика, світла, простора. У ній троє великих вікон. Праворуч від дверей стоять книжкові шафи. Їх п’ять, і кожна заповнена книгами, журналами, газетами. У класі у три ряди стоять дерев’яні столи з двома стільцями біля кожного. Біля вікна — учительський стіл. Він прикрашений білою з червоним орнаментом скатертиною. На одній стіні висить дошка, а зверху — портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишиваним рушником. На іншій стіні знаходяться планшети з основними правилами української мови. А ще квіти. Їх багато, вони скрізь: на підвіконнях, шафах, учительському столі. 

Хороша бабуся – основа щасливого дитинства. І моя бабуся саме така.  Адже моє дитинство, завдяки їй, було казкою, сповненою ласкавих дотиків теплих долонь та смачнючих страв .

Зростом вона невеличка і трохи повненька. Завжди зав’язує хустинку, бо вважає, що ходити з непокритою головою неможна. А з хустини постійно виглядає пасмо сивого волосся, думаю, бабця спеціально його так залишає, щоб і в старості трохи причаровувати діда.Та прядка додає їй певної краси. Я не пам’ятаю час, коли те пасмо було не сиве. Тоді у бабусі напевно було менше зморшок і вона рідше жалілася на своє здоров’я. А от очі в неї залишились такі ж як і були. Тим очам позаздрять 18-річні, бо вони аж світяться жвавістю та любов’ю до життя.

А ще у моєї бабусі неймовірні руки. Вони завжди теплі, трохи шершаві і пахнуть пиріжками. Інколи видається, що вони живуть своїм власним життям, а життя те надзвичайно активне, бо вони ніколи не зупиняються. Вони перуть, прибирають, готують їжу, доглядають за грядками  , а коли бабця сідає дивитись телевізор чи просто розмовляти з кимось, то вони починають складати одяг, в’язати чи просто потихеньку погладжують одна одну, але не зупиняються.

Одяг у бабусі завжди чистий , як і все те, що її оточує. Влітку особливо часто вона вдягає плаття в горошок. Каже, що то її улюблене, що то їй колись дідусь подарував. Воно й справді дуже їй пасує, ніби освіжає її Отака вона – моя мила бабусенька. Вона творець мого дитинства, до якого в думках буду повертатись усе своє життя. Ще не один раз подумки переживу задоволення від відчуття її руки на своїй голові і ще не один раз, згадавши все, заплачу…