5.Усі іменники належать до істот у рядку А гурт, дівчинка, собака, лисиця Б син, робітник, Сашко, покійник В рій, сестра, комбайнер, домовик Г зошит, учень, день, юнак Д мандрівник, інженер, рак, мікроб

Відповідь:

Д)

Пояснення:

Інші не живуть та не жили, тому не живі та не підходять)))

5.Усі іменники належать до істот у рядку

Д мандрівник, інженер, рак, мікроб

У назвах істот, осіб чоловічого роду збігаються форми родового і знахідного відмінка: немає (кого?) рака, мандрівників; бачу (кого?) рака, мандрівників.

Відповідь:У багатьох українських народних піснях дуб постає як сим­вол незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?

А ось послухайте.

Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!

Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в йо­го чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справля­ли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.

Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з ньо­го хліб.

Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічніс­тю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.

Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили мо­лоденький дубок.

Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи.

Подробнее - на -

Пояснення:

Щороку з нетерпінням чекаю літа. Не тільки тому, що наступають довгі канікули. Літо - це час подорожей і пригод. Шанс побачити і дізнатися багато нового. Вдосталь поспілкуватися і пограти з друзями. Отримати яскраві, незабутніх вражень, спогади про яких будуть радувати цілий рік. Це літо піднесло несподіваний сюрприз. Разом з батьками я поїхала на узбережжі Чорного моря.  

Ми зупинилися в маленькому курортному селищі. Дуже хотілося скоріше викупатися. Зібравши все необхідне, ми вирушили на пляж. Сонце світило яскраво, в повітрі витав запах йоду і аромат троянд, які цвіли всюди. Настрій був хорошим.  

Море виявилося близько, через 7 хвилин перед нами постала безмежна синя гладь. Трохи помилувавшись, ми спустилися на невеликий піщаний пляж. Пісок тут був світлим і дрібним, по ньому було приємно ступати босими ногами. Залишивши речі на березі, ми пішли купатися. Море було ласкавим, а вода в ньому теплою. Ми довго плавали, пірнали. З води виходити зовсім не хотілося.  

На пляж ми ходили майже кожен день. Іноді їздили на екскурсії, встигли побувати в аквапарку і дельфінарії. А вечорами, коли наступала прохолода, гуляли по набережній. Я любила гати як заходить сонце за горизонт, залишаючи золоту доріжку на водній гладі.  

Одного разу подув сильний вітер. Море стало неспокійним, почався шторм. Пісок, який був на дні, піднявся, змішався з водою, і вона стала тютюнової кольору. Хвилі з силою вдарялися об берег і солоні бризки розліталися всюди. До вечора вітер стих. Море заспокоїлося.  

Вранці на піску ми виявили багато раковин. Частина з них була розбита, але мені вдалося знайти цілу. Я доклала її до вуха і почула шум моря.  

Час відпочинку пролетів швидко. Прийшов час їхати. Кажуть, коли їдеш, потрібно кинути монетку в море, щоб знову повернутися до нього. Я так і вчинила. Смутку не було, попереду була зустріч з друзями, за якими скучила і місяць літнього відпочинку.

Залишок канікул я провела з друзями. Ми багато грали, каталися на велосипедах, ходили в кінотеатр. Вечорами збиралися на лавці у дворі, і я розповідала їм про свою поїздку на море. Так закінчилися кращі канікули в моєму житті.