. Просте речення є в рядку: A) Виявилося, що про його маму ці люди чули багато хорошого . Б) Жадна земля випила за літо сонце, і воно стало бліде . B) Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя . Г) Які ясні дитинства чари! 2. Однорідними членами ускладнене речення: A) Після тривалих лютих морозів прийшли, нарешті, теплі весняні дні. Б) Вітер віє, віє, мліє, навіває срібні сни (О. Олесь B) Блискучі срібні лемеші зорювали незайману землю (3. Тулуб). Г) Зайдеш в гарячий літній день до нашого дубового гаю і відразу ж про спеку забудеш (Ю. Збанацький). 3. Неправильний вислів вжито в рядку: А) з ініціативи студентів; В) ніяковіти перед дорослими; Б) говорити по-українськи; Г) не заради корисних цілей. 4. Обставина мети є в реченні: A) Сиву голову шануй, аби й сам такої нажив (Народна творчість). Б) Кам'яніє Чорнобиль під серцем, як в душі материнська сльоза (Б. Демків). B) Сонце лило на мене таку силу гарячого світла, що я міг осліпнути (В. Винниченко). Г) Казка вкладає в мої уста слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо (М. Стельмах). 5. Тире між підметом і присудком ставиться в реченні: A) Поле залите молочно-синявим світлом (В. Винниченко). Б) І щуку кинули — у річку (Л. Глібов). B) І молитви твої гарячі — всує... (М. Старицький) Г) Вовків боятися — в ліс ше ходячи (Народна творчість). 6. Двокрапка перед однорідними членами і тире після них ставиться в реченні (розділові знаки пропущено): A) Наближення зими в усьому серце чує і в шелесті листків і в вітрі і в стежках (В. Сосюра). Б) Все бачить поет у широкім роздоллі і небо і море красу-світову і людям співає він пісню свою (Леся Українка). B) Луки гори пишні сади все зелене й принишкле (О. Гончар). Г) Власне діло було так я рішуче стояв за те щоб перебратись на той бік Дніпра пройти в степи і там нанятись (В. Винниченко)

Просте речення є в рядку:

Г) Які ясні дитинства чари!

2. Однорідними членами ускладнене речення:

Б) Вітер віє, віє, мліє, навіває срібні сни (О. Олесь).

3. Неправильний вислів вжито в рядку:

Б) говорити по-українськи;

4. Обставина мети є в реченні:

A) Сиву голову шануй, аби й сам такої нажив (Народна творчість).

5. Тире між підметом і присудком ставиться в реченні:

Г) Вовків боятися — в ліс не ходити (Народна творчість).

6. Двокрапка перед однорідними членами і тире після них ставиться в реченні (розділові знаки пропущено):

Б) Все бачить співець у широкім роздоллі: і небо, і море, красу світову - і людям співає він пісню нову.

Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?

Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.

Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.

Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.

Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.

2. Постать у білому - мовчазна, стояла проти вікна.

Наліг туман на воду й берега, густий і непрозорий.

Скелі здіймаються, ще неостиглі темні похилі)

Нащо літа молодії, веселі, дівочі?

Мати стала близько коло вікна, за серце взялася, слухає затурбована, а очі, як зорі, горять.

Доря стояв на порозі сірий і незграбний у своїх довгих, аж до підлоги, гімназичних штанах, а батько дивився на його ноги негнучкі й грубі, як в слоненяти.

Осіннєє небо вже зайнялось світанком, і світанок поволі йшов у купе блідий, анемічний, непевний.

Дощ порснув йому в гаряче лице: густий та холодний .

На покуті стояли образи в срібних шатах, заквітчані васильками, гвоздиками, безсмертниками.

По личку її сумному та жовтому раз по раз пробігали якісь смужки .

Незабаром і день настає: хмурий невеселий...

Сонце котилося в голубому небі по-весняному: м'яке, тепле й ласкаве.

3. Мріяв наш Славутич, ніжний і гримучий, не ділить єднати край наш і віки.

Набуток рук і розуму усіх незліченних поколінь - історія України нерозривна неподільна.

Ще ж і божественна на світі є любов: пречиста й осяйна...

Отут душа моя сліпа й зухвала рости повинна в сивій материнці.

Його молодий, дзвінкий та гнучкий так і лився, так і розливався у сто крат тонів, заходив глибоко в душу тихою тугою, уражав серце лементом горя.

Веселий він їхав на нове місце і балакучий.

Веселий та говіркий він сміливо заводив розмову з кожним стрічним.

Пливе густе підхмар’я: високе та безкрає.

Червоних маків розгорівся ряд після дощу ласкавого й рясного.

І панує холодна зима: невблаганна і люта.

Останній сніг там бурий, там блакитний іще лежить в окопах і ярах.

Пташечки в гаю щебечуть щасливі та веселі.

Он чатує сокіл жвавий і хоробрий.

Біжить дорога, в’ється невесела.

Кличе дорога легка і крута.

Дорога стелиться ясна і безупинна.

Сделай "Лучшим ответом" заюш;)