План строчно. Мабуть, найбільш яскравим прикладом того, чого може досягнути лю людина, є Демосфен. Його перша промова провалилася, та інакше й бути не могло: природа наділила його якостями, що були не сумісні з ораторською діяльністю. Маленький зріст, слабкий голос, погана дикція, нервове посми кування плеча... Здавалося б, дорога до трибуни для нього закрита назавжди. Але Демосфен не опустив рук: щодня він приходив на берег моря й, набрав ши в рот каміння, відпрацьовував дикцію. При кожному неправильному положенні язика каміння впиналося в піднебіння; говорив так голосно, щоб заглушити шум морського прибою. Аби подолати смикання тіла, підвішував до стелі меча, який щоразу при надмірному рухові колов плече. Неймовірно, але завдяки таким тренуванням Демосфен позбувся своїх недоліків і став одним із найбільш блискучих ораторів (За Л. Зубенко​

Привет всем Калайсндар Нестеватсндар Калайсындар Нестеватсн Жоқ әлі келмеді ма блмим биыл қыс деген қыс болмай ма т аблица әр түрлі дінбасы үлкен рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет Ия рахмет з ертханалық и мен тоже феминизмды өкілдерінің тегі туралы не деватр онда бұл бағдарлама

Объяснение:

Вчора був сильний вітер. Він був такий сильний, що матінка залишила мене сидіти у дома, бо боялася за мою безпеку. Його сила прогинала гілки дерев майже до самої землі. Мені було дуже страшно, але за друзями я сумував сильніше, тож вирішив ослухатися своєї мами та пішов з квартири, доки вона готувала мені сніданок на кухні.

Опинившись у під'їзді, мені стало ще страшніше, бо там не було світла. Усе було таким темним, що мені на хвильку здалося, що я вже давно не у під'їзді, а впав у якусь діру у земли глибиною у тисячі метрів, але чомусь, не зрозумів цього. Мій здоровий глузд підказував мені, що зробивши кілька кроків та відкривши ці двері, стане набагато світліше, та моя глубока дірка у землі перетвориться на той під'їзд, який був вчора, тиждень тому, 5 років тому... Але, у той момент, коли я вже дотягнувся до дверей, відкрилися двері вже моєї квартири. Усе стало світліше, тож я, майже без страху, обернувся до матері. Вона дивилася на мене дивним обличчям. Вона одночасно гнівалася на мене, тому що я ії ослухався, та майже стримувала сміх, тому що я намагався піти на вулицю у домашніх капцях та банному рушнику поверх мого оголеного тіла. Я швидко побіг обратно у квартиру, та чекав покарання, але матінка вирішила, що своєю бурхливою фантазією я сам себе покарав, тож відправила мене не у куток, а на кухню, їсти сніданок.