ПИДКРЕСЛИТИ ВСІ ЧАСТИНИ МОВИ В РЕЧЕННЯХ! Плекання високою культури мови це-свідчення нашої любові і прив'язаності до рідного слова, поваги до свого народу.Мова людини виявляє рівень її загальної культури, освідчення, внутрішньої інтелигентности​

Чим я люблю займатися у вільний час? у мене все розписано похвилинно, мене до цього привчила моя мама. багато хто у дворі після школи цілими днями бігає по вулиці, я завжди їм дивувався, адже якщо проводити більшу частину свого життя не займаючись нічим корисним, то і виростеш вуличним дитиною. мій день розписаний зовсім по іншому. прийшовши зі школи першим ділом я обі і роблю є завдання. я вважаю, що це потрібно робити відразу, поки я налаштований ще на навчання. потім я ходжу на додаткові завдання з ійської мови. вчитися мені подобається, тому мені легко дається і сидіти на додаткових завданнях мені дуже подобається. відразу після ійської мови я йду в басейн, там я проводжу по півтори години. плавати мені дуже подобається, в майбутньому я планую стати спортсменом. часто їжджу на змагання, займаю перші та другі місця. мені не страшна будь-яка погода, лише б не пропустити заняття. після плавання я вже можу пограти зі своїми друзями у дворі. а вечорами ще люблю посидіти за комп'ютером і пограти в комп'ютерні ігри.ось такі у мене будні кожен день. а от вихідні у мене вже більш насичені. кожні вихідні ми їздимо в село до бабусі. там я відпочиваю вже на повну силу. влітку плаваю на річці, загоряю, а взимку спускаємося з гори, ходимо на ковзанку. ну і звичайно я завжди бабусі і дідуся. вдень нагодувати качок, кроликів. з дідусем ходимо косити корові. так само коли садимо або копаємо картоплю я теж приймаю в цьому участь. вечорами у мене є моє персональне завдання, це ходити зустрічати корову з пасовища. я вважаю, що я добре проводжу свій вільний час, а головне що правильно. так мої батьки навчали мене, так їх вчили мої бабусі і дідусі і так я буду вчити своїх дітей. я не хочу бути вуличним дитиною який крім поганих слів ні чого не знає. я хочу бути як мій тато, він домігся в житті багато і все з-за того, що в дитинстві з розумом розподіляв вільний час. 

Я живу у великому місті, але в невеликому будинку (лише два поверхи), із садом у дворі. Правда, в нашому саду лише одна яблуня, два вишневих дерева, на трьох недавно з'явилися сливи й ще тільки набирає сил юний горіх. Зате просто перед вікнами піднімаються два величезні каштани. Батьки кажуть, що їм понад 90 років. Колись, до війни, їх було три. Але в один, середній з ряду, потрапив осколок снаряда, однак він утримався, не впав, хоча надломився. Його мої дід і бабуся довго називали інвалідом Вітчизняної війни. Він навіть цвісти ще намагався, але все-таки став засихати. І дуб довелося спиляти. А два продовжують жити й навесні своїми чудовими квітучими білими свічками прикрашають наш двір і навіть вулицю — таких більше ні в кого на вулиці немає. Коли я за кого-небудь перший раз у гості й пояснюю, як мене знайти, я обов'язково кажу: «У дворі ви побачите два величезних каштани». Це орієнтир більш точний, ніж навіть номер будинку.

Плоди цих дерев — їжачки, усередині яких ховаються блискучі коричневі кульки. І ці кульки дуже корисні як ліки. Сусіди збирають їх і готують собі цілющі настоянки від болів у суглобах. А діти з задоволенням використовують для різних виробів.