Треба сказати скільки звуків та скільки букв. Хвощ, заява, дзвінок, ящик, щавель, пісня, пір'я, джем, вість, гедзь, вьюн, мільон, ящерка, молодь, їхньої, тополя, їжак, тюль, рясть, єдність, підживити, щока, бджода, зілля, джинст

Місто на камені.

Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.  

Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.

У створенні неповторного обличчя Кам’янця  взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.  

За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.

Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень.  До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.  

Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці  завдяки цьому  подарунку...  

Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.  

Майже вісім місяців у часи визвольних змагань  Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.  

Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України.  Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.

Краю мій! Люблю тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові(П.Мирний).

Хай звільняється серце чуле од туману, брехні і пут. Любов і ласка, ненависть і гнів спалахують в рядках, як блискавиці (В.Силюченко).

Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками (О. Довженко)

Життя кипить, кипить і завмира під спів снігів, вітрів, громів і птахів (М. Чумак).

Несло то гілку рододендрона, то цупкий вінок з якихось дивовижних трав та альпійських квітів... (О. Гончар).