До ть плііз потрібно скласти міні розповідь на 6-8 речень на тему , , Як моя сім'я оберігається від вірусів"​

ЯК МОЯ СІМ‘Я ОБЕРІГАЄТЬСЯ ВІД ВІРУСІВ
зараз у світі панує пандемія, тому кожна родина має захищатися. зараз я розкажу, як моя сім‘я оберігається від вірусів.
зазвичай, у громадських місцях ми одягаємо захисні маски. вони у нас одноразові. кожен член родини носить із собою плашечку з антисептиком. після перебування у супермаркеті або школі ми користуємося їм. також їмо багато вітамінів, аби покращити свій імунітет. до того ж, коли повертаємося додому, ретельно миємо руки та намагаємося дотримуватися дистанції.
сподіваюся, що скоро ця хвороба скінчиться, і усі ми знову зможемо нормально жити!

Шкідливі звички-шлях у безодню: Діалог

- Привіт, Андрію! Ти чув новину? Миколу батьки спіймали на палінні, так тепер він наказаний: цілий тиждень з дому не вийде.
- Привіт. Чув. І чого це вони на нього так розсердилися? Зараз кожен другий школяр палить. Може, Микола вважає, що з цигаркою він виглядає дорослішим... Дурник. Та нехай собі палить, як порозумнішає - кине.
- А від раку легенів він померти не хоче? До того ж, кинути палити дуже важко - важче, ніж кинути вживати героїн.
- Тю! Та ти що, порівнював? Звідки ти це знаєш?
- А у мене дядько в онкодиспансері працює. Він мені багато чого розповів. І про те, що рак легенів "молодшає", і про те, що його дуже важко лікувати. Пам'ятаєш, від чого помер Олександр Абдулов?
- Так, знаю. Саме від раку легенів.
- А як ти вважаєш, чи помер би знаменитий актор від цієї хвороби, якщо її б було легко лікувати? Рак легенів - це майже завжди вирок.
- Який жах.
- Так отож. Як на мене, краще не ризикувати.
- Я теж так вважаю. А що ти говорив про те, що палити кинути важко?
- Не важко, а дуже важко. Це мені теж дядько розповів. Нещодавно стаття вийшла у науковому журналі про це. Виявилося, що кинути палити важче, ніж вважалося раніше. Сила цєї звички навіть сильніша, ніж звичка до вживання тяжких наркотиків.
- Мабуть, краще не починати.
- Згоден.

«Захар Беркут» цитатна характеристика Максима «мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» «…Молодий гірняк»; «…перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесідника Захара»; «…всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок. Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами… усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах, мов рівний серед рівних. Товариші поводилися з ним так само, як він з ними, свобідно, несилувано, сміялись і жартували з ним. …Боярська служба… поважала за його звичайність і розсудливість»;

«…його хороше, сонцем обпалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице»; «В його серці, смілім і чистім, як щире золото…»; «…дитя гір»; «Усюди був однаковий, спокійний, свобідний в рухах і словах..»; «Хоч і в путах, я все буду вольний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі!» «Життя в неволі нічого не варте»

«Захар Беркут» цитатна характеристика Мирослави «…Не мала вона пари між своїми ровесницями, так се в природній свободі свого поводження, в незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам, що виросли в ненастанній боротьбі з супротивними обставинами», «…виросла на свободі, що виховання її було мужське, і що в тім прегарно розвиненим дівочім тілі живе сильний, великими здібностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженні втратила матір. Ненька її, стара мужичка, відмалку заправляла її до всякої ручної роботи, а коли підросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою і, щоб задовольнити її палку натуру, привчав її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. І чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охітніше бралася вона за діло, тим краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу, тому вони пригадувалися живо і виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навіть старому старцеві пригадує його молоду любов». «…Незвичайна ненщина поровень з найсильнішими мужами поборювала всякі трудності утяжливої дороги. Як легко перескакувала гнилі ломи і величезні трами…» «А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором? Ану, нехай котрий-будь із твоїх поселенців спробує зо мною порівнятися,— побачимо, хто дужчий!» «Якою самітною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв її, що все робить для її щастя!» «Її слова, її погляд, дотик її рук і її вісті — все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя».