Твир-миниатюра коли б я став чаривником

напевно у кожної людини є мрія і для кожного вона по особливому важлива.ми всі розуміємо,що чарівником, у наш час стати не можливо, але все ж як хочеться іноді помріяти і побути у таких дивовижних світах.кожна людина уявляє,щоб вона зробила при нагоді побути чарівником.але коли ця можливість була б от-от поряд ми б розгубились і позабували усі мрії.а використали лише те,що вигадали несподівано і ця мрія була б не значною і ми б пошкодували, що хоча й на жалку мить,але стали чарівниками.та можливі такі випадки коли ти подумав не про себе,а про когось іншого тоді можливо твоя мрія не була б такою жалібною.тому напевно краще залишитись тим ким ми є і не уявляти чогось кращого у нас є те на,що ми заслуговуємо.: )

у кожної людини дуже багато справ. і якщо вона не виконала  її   вчасно, то втратила  свій дорогоцінний час. а часом треба дорожити. тому що на наступний день справ буде ще більше. і їй  буде шкода втраченого часу. а згаяний час вже не можна повернути. наприклад  я,використовую кожну вільну хвилину з користю і намагаюся не відкладати роботу на завтра.

Неподалік  автобусної  зупинки  настуня  купила  порцію  морозива  ,  сподіваючись  її     з'їсти      ,  поки  чекатиме  транспорт  . на  диво  ,  автобус  приїхав  дуже  швидко  ,    а  наступний  мав  бути  за  годину    .  дівчинка дуже засмутилась, але довелося віддати морозиво маленькому хлопчику, що стояв поруч. вона так зробила  і швидко бідбігла до автобусу.

згаяний час то втрачений час.                                                                       його не можна зважити або покласти в кишеню, виміряти лінійкою або загорнути в газету. іноді його катастрофічно не вистачає, руйнуються наші плани, і важкий прес обставин деформує долі наших близьких і зовсім сторонніх для нас людей але іноді буває й так, що його надлишок змушує нас думати про те, як би швидше позбутися від нього. так, мова йде про час.

все в нашому житті, кожен подих, має свою ціну. і розраховуватися доводиться не чимось матеріальним, а і хвилинами нашого життя. наприклад, відпрацювавши робочий день, ми отримуємо за нього зарплату. але подумайте про те, що за ці гроші ми заплатили 7-8 годинами нашого життя. коли ми на зупинці чекаємо трамвая – це теж коштує кілька хвилин нашого життя. і хвилини, перетікаючи в години, дні, місяці, роки. куди ж іде те, що кожному з нас дається тільки раз?

якось раз людина, отримавши зарплату і радісно стискаючи в кишені пачку грошей, зайшла на базар. купуючи то подарунок для дружини, то необхідні продукти, вона щедро розплачувалася з продавцями. так було до тих пір, поки опустивши руку в кишеню, людина замість товстої пачки намацала всього один папірець і кілька дрібних монет.

чи не схоже це на наше необережне поводження з часом? коли ми молоді, нам здається що старість ще так далеко. а літня людина лише дивується, куди ж поділася та маса років, яка ще вчора здавалася такою нескінченною. як же швидко розчинилася вона у вирі життя .

у чому ж сенс життя? на що має бути витрачено мій час? люди часто самі собі та іншим подібні питання. які ж справи мають цінність і на що в першу чергу має бути направлено мою увагу? для чого кожен з нас має обмежений і дуже цінний запас часу?

подивіться на дію часу в навколишньому світі, в людях, та й у нас самих. чи не складається у вас враження, що вплив часу на все, що оточує нас, виявляється досить руйнівним? маючи безперечну цінність, час все ж покриває зморшками наші обличчя, забирає силу, білої хуртовиною посипає наші голови. могутні жорна часу руйнують будинки і міста, перемелюють камені і творіння давніх скульпторів, висушують річки, засипають піском родючі землі. та й чи є що на землі, що може протистояти натиску настільки могутньою сили?

якби у нас була можливість створювати речі, що не підвладні потоку часу? напевно, скульптор, який створює пам’ятник, над яким не владний час, буде надавати своїй роботі величезне значення і направить на неї куди більше сил, ніж на ту, яка через 100, 200 або 1000 років буде розчавлена ​​невблаганним пресом століть. напевно, і всі ми віддали б перевагу саме такій роботі. навіщо будувати будинок, який через кілька років потрібно буде ремонтувати, якщо можна побудувати такий, що буде стояти не тільки 100 років, але і наші далекі нащадки зможуть постійно користуватися його затишком, не ремонтуючи? так чи є на землі можливість докласти свої сили до такого будівництва?

відповідь на це питання здається нам однозначним. але все ж таки, не дивлячись на безнадійність і відчай, які здатні навіяти нам руйнівні сили, ці сили приводяться в рух часом. і просто треба завжди пам’ятати, що згаяний час – то втрачений скарб, найцінніше, що е у нашому житті.