0. Запишіть п'ять дієслів 11. Виділіть речення, у якому дієслово виступає підметом.А)Люблю я слухати у полі пісні дівочі на зорі (В. СосюраБ)В душі незнана сходила зоря (П. Филипович).в Співати - не ціпом махати (Народна творчість).Г)Ти гомон, джерельце, гомонн блакитними устами (А. Малишк​

Казка про конвалії. Коли ще звірі говорили, Коли пісні співали квіти, Коли каміння в ліс ходило, І коли місяць правив світом, Історія такая сталась З гуртком сніжиночок відважних. Чомусь вона мені згадалась, Тож слухайте уважно. Легкий осінній вітерець Із хмаркою пухкою грався, То гнав її він навпростець, То мишкою у ній ховався. А в хмарці подружки сиділи - Веселі краплі дощові, Про літо жваво говорили, Про те, як у м’якій траві Криштальною росою стануть… Або з струмком мандрівниками Увесь свій пишний край оглянуть І познайомляться з світами. Та не так сталось, як гадалось, Бо вітер хмарку розділив. Один шматок поніс до лісу І у струмку дощем втопив. А другий морозець щипучий В сніжиночки перетворив, Біленькі, ніжні та блискучі. Найкрасивіші-диво з див! Але все ж подружки-краплинки Сказали твердо одна одній, Що і струмочок і сніжинки Зустрітися весною згодні. Струмочок з першим променем розтанув, І понеслись краплиночки до лісу, туди, де крижані сніжинки тануть, На сонячну галявину, узлісся. Сніжинки ж протриматись обіцяли До того, як зустрінуться з струмочком, Не танути…Та, бідненькі не знали, Що не закриті від проміння у гайочку. А ось струмок у затінку сховався, Куди промінчик сонця не дістав, І так за зиму довго розіспався, Що навесні він вчасно не розтав. А сонце на сніжинки припікало, На ліс кидало вогняну косинку, І вогняними шпичками стріляло. Але все ж не здавалися сніжинки! Вони чіплялись за траву зелену, Її , мов намистинки обсідали, І на траві, як дзвоники біленькі Вони товаришок з струмка чекали. Пройшли роки. Так і залишились сніжинки На пелюстках трави тої висіти, Ну а тепер конвалії – сльозинки - Найкрасивіші пралісові квіти.

                        
У великих водах, що існують від віків, серед табунів мовчазної риби у шанованих риб'ячою громадою батьків, народилася балакуща риба. Спочатку, коли риба була маленькою, засмучені батьки сподівалися, що з віком, як їхня дитина вбиватиметься в луску, це мине, як минають дитячі хвороби, але час ішов, риба ставала великою і пругкою, на ній полискувала вже луска, як викута з найліпшої дамаської криці, а балакущість риби, не тільки не зникала, а навпаки набрала такої вправности, що батькам уже незручно стало признаватися, що вони належать до одної родини.Балакуща риба, яка, крім балакучости й доброго серця, була ще дуже молодою, не розуміла, чому сумують батьки, коли так приємно говорити, адже яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду, одного разу навіть підсліпуватий хижак, що доживав віку на дні, на свій сором, не розгледівши, що то не черв'як, спокусився цими бульбашками й проковтнув кілька; але бачачи, як батька й матір убиває неслава, що випала на їх долю, якось, коли сонце пронизало води до дна, засвітивши коралові кущі, де так добре було гратись у схованки й гукати на весь голос в коралові діри, жахаючи батьків і сусідів, балакуща риба попрощалася з блакитними водоростями, де жила її рідня, і, війнувши хвостом, попливла шукати іншого табуна.Але і в іншому табуні говорющій рибі не знайшлося співрозмовника. Хоч і скільки їм риба розповідала пригод, хоч і скільки показувала, як легко й приємно говорити, вистачає тільки розтулити рота, і голос так і стелиться по воді, всі риби, що траплялись на дорозі говіркої риби, мовчки затулялися плавниками й тікали, і скоро до найвіддаленіших закутків великої води стало відомо, що балакуща риба, говорячи без упину, заважає рибам зосередитися, а це порушує гідність риб'ячу. Тому вся рибна громада після ще глибшої, ніж звичайно мовчанки, яка відрізняє риб від інших створінь в присутності старого риба, який славився справедливістю й мудрістю, розглянувши справу балакущої риби, ухвалила безслівний присуд, який був намальований верховодами на верхніх верствах води, бо всі риби малюють, коли вже не можна порозумітися мовчанкою, щоб балакущу рибу видалили з води.Балакуща риба саме гналася за виводком оселедців, щоб розповісти їм жарт, коли мовчазні виконавці вироку, затуляючись плавниками, щоб їх не оглушило, підплили до говорющої риби і, взявши на спини, одним махом винесли її на берег.