ЛЮДИ НЕ ИГНОРИРУЙТЕ ОЧЕНЬ НАДО 1) яке з поданих дієслів належить до 2 відміниА: примиритисяБ: воюватиВ:програтиГ:перемогти2) оберіть дієслово, що буде мати закінчення "еш" у формі другої особи однини теперішнього часуА: підкуватисяБ: бавитисяВ:носитисьГ: дивитися3)визначити рядок, де всі дієслова належать до першої дієвідміниА: полоти, спати, бігтиБ:зупинятися, боротися, цокотітиВ:перевіряти, скніти, баритисяГ:оформлювати, розповсюджувати, розшукувати4) визначити рядок, де в усіх дієсловах буде відбуватися чергування приголосних при дієвідмінюванніА:купити, графіти, чесатиБ:колити, висіти, водитиВ:молоти, прати, возитиГ: доїти, бігти, стояти5) виберіть рядок у якому в особовому закінченні дієслова є помилкаА:мріють, клеятьБ: боряться, хочутьВ:полють, біжатьГ:колють, вірять​

Тяжко жилося нашому народові в минулому. свої найзаповітніші прагнення і сподівання трудящі висловлювали в казках, легендах, прислів’ях. і  казки  вони складали завжди такі, в яких перемагає правда, добро, справедливість, а зло і жорстокість караються. однією з таких казок є «мудра дівчина». головна героїня  маруся  втілює мудрість, кмітливість людини, демонструє перемогу розуму, його силу. цим образом народ показав, що найбільше багатство людини — розум. саме за його людина, незважаючи на те, багата вона чи бідна, має авторитет серед інших людей, її поважають, до її думки дослухаються. кмітлива, розсудлива, винахідлива дівчинка любить свого батька, намагається у всьому йому . вона з бідної сім’ї, але мудрості мала більше, ніж її багатий дядько і пан. тому і звертається батько за порадою до дочки, а не до поважних і досвідчених людей. і навіть пан дивується, як легко маруся знаходить вихід зі складних ситуацій. два прислів’я «мудрість — велике багатство» та «не багатство красить людину, а розум» найкраще характеризують і основну думку казки і головну героїню.

У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…