Роки. Його пустеляі кілометрівяДуми мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви менеПри лихій годині.Прилітайте, сизокриліМої голуб'ята, Із-за Дніпра широкогоУ степ погулятиЗ киргизами убогими.Вони вже убогі, Уже голі... Та на воліЩе моляться Богу.Прилітайте ж, мої любі, Тихими речамиПривітаю вас, як діток, Iзаплачу з вами.M. Cmp​

 1) Вітер січе в обличчя. Намело снігу. Важкувато стало жити на світі пташкам, що зимують у нас. Але вони не дуже журяться. Весело цвірінькуючи,хвилясто пролетіла зграйка жвавих красунів-щигликів,чижів і коноплянок. Помчали десь на лопухах, вільхаї чи берізках поснідати насіннячком. 2) А яке гарне деревце горобини! Ніби його прикрасили ,як новорічну ялинку. Чудові,спокійні червоногруді снігурі обсипали його і ягідками ласують. 3) До чого ж красиві пташки! Це наші зимові гості. Вони прилітають до нас гостювати та поласувати смачними ягодами горобин . 1,2,3-це обзаці

Щедра горобина
Росте у нас в Україні ошатне дерево - горобина. Щоосені визрівають на ній червоні ягоди, які стають дуже смачними після перших морозів. Про це добре знають пташки. Зимою, коли пухкий сніг вкриває землю, пташкам важко знайти їжу. Звірям, що не впадають у сплячку, наприклад, білкам, теж нелегко - холодно їм та голодно. Тоді й стає в нагоді горобина: її ягідки висять на гілках, неначе за пташок та звірів попоїсти. 
Пташки та білочки радо пригощаються ягідками. До самісінької весни на дереві горобини працює "їдальня". А коли приходить весна, пташки та звірі віддячують щедрому дереву за добро: пташки захищають горобину від гусіні та інших шкідливих комах, а з ягідок, що заховали білочки, виростають нові деревця. Так і допомагають вони один одному. І всім добре - і птахам, і звірям, і горобині.