. Чи ж знайдеться людина яку не вразила б старовина засвідчена й підтверджена уславленими пам'ятками. підкреслити всі члени речення​

ответ:

дуже важливою прикметою є її своєрідна реалістичність. це не означає, що жанр характерний тільки для реалізму як естетичної системи. реалістичність проявляється у кількох моментах:

— час в і стосується «потенційної сучасності» (в. пропп), тобто згадані в і події відбувалися не в глибокому минулому (як у героїчному епосі), а зовсім недавно;

— усі події, незважаючи на фантастичний елемент, є потенційно можливими. чудо у і ніколи не є визначальним, не проймає оповіді всуціль, а лише фрагментарно, тому не деформує домінантного міметичного освоєння дійсності. наприклад, перетворення дівчини в тополю, окрім рис метаморфози, залишків анімістичних вірувань, переплітається зі звичаєм садити на могилі тополю (це саме стосується калини чи явора);

— персонажі — не богатирі, князі чи царевичі, а звичайні люди різних суспільних верств. вони не діляться на «героїв і злодіїв» (пропп), бо і злочинці — не епічні гіперболізовані злочинці, а звичайні люди. сама дійсність теж ні не гіперболізована, ні не ідеалізована, а мислиться такою, якою є, з усіма властивостями складного буття (у тому числі — трагічними). весь фольклор до того не наголошував на трагізмі (герої билин завжди перемагали ворога, злі сили були покарані, правда і справедливість встановлені — усе «поставлено на свої місця»). дуже рідко, в окремих випадках у новелістичних билинах зустрічаються елементи вбивства чи самогубства («билина про дунай»), що можна якоюсь мірою вважати перехідною ланкою між билиною і , і то дуже умовно, бо в і представляються переважно людські характери і їх зіткнення у реальному житті. тут відсутня ідеалізація позитивних героїв чи їх рис, гіперболізація обставин чи здібностей, ліризація почуттів, монументалізм у зображенні обраної теми, її значимості.

объяснение:

його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупи­нився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стели­лася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспо­кій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які зда­валися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.

і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті кру­тосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостин­цем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже

готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.

що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не сту­пала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять дру­гий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня при­ходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талано­витим, і пророкували йому творче майбуття.

а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджува­лося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кіно­фабрики й промовляє три заповітних слова:

—  хочу стати режисером!