Перепишіть. Слова, що з однієї частини мови перейшли в іншу, підкресліть. З'ясуйте їхні лексичні значення (підкресліть яким членом виступає у реченні 1. Академік Володимир Вернадський — геніальний учений (3 журналу «Рідна школа»). 2. Сучасне завжди по дорозі з минулого в майбутнє (О. Довженко). 3. Ідуть перехожі невпинним прибоєм (В. Сосюра). 4. «Пора молоду виряджати до молодого!» — гукає дружко (Панас Мирний). 5. «Я сьогодні чергова!» — хвалиться Маринка (Н. Забіла).

Ніби просте слово «барви», а який місткий глибокий зміст можна в нього вкласти. Адже словом можна підтримати, можна знищити, можна понівечити все життя, а можна зробити людину щасливішою. Таке воно звичайне-незвичайне слово. Його барвисті відтінки відтворюють внутрішній світ людини, показуючи її ставлення до оточуючого суспільства, до оточуючого світу, до природи. Я не хочу писати твір, в якому будуть чергові фрази, цитати відомих поетів, митців. Собі на меті ставлю відтворити суспільне значення барвистості українського слова, слова взагалі…

У наш час боляче постає питання інформаційної війни. І знову саме слово стає основним інструментом! Саме з його до піднімають народні маси, намагаються протиставити націю проти нації. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

На мій погляд, сама природа подбала про те, щоб все, що вона створила і що є в ній живим, було красивим і приваблювало людей. Це і красивий ліс, який одягнувся у зелений наряд, і красиве безкрайнє соняшникове поле – всюди можна знайти неповторну красу, яку не створить ні один самий талановитий митець.

Нас з дитинства привчають бачити і творити найбільш красиве, бо саме воно, а не потворне, спонукає нас до творчого злету думки і прагнень до прекрасного. Але красивими є не тільки якісь речі чи природні явища, але й люди, які особливо приваблюють нас перш за все своєю душевною красою. Бо такі люди завжди привітні і добрі, вони ніби світяться із середини. Саме на таких людях тримається наша земля, наше суспільство. На них тримається увесь світ, отже саме краса підтримує наше життя. Перш за все це краса людяності, краса чистих почуттів і краса наших думок.

Я ще досить мало бачив у своєму житті, але й те, що мені довелося впізнати за своє існування на цьому світі, надає мені право пишатися і насолоджуватися неповторною красою, що оточує нас кожен день. Чого варте лише весняне пробудження природи, чого вартий початок кожного дня, схід сонця, усмішки наших рідних і випадкових перехожих!

Однак мені здається, що головна краса, перш за все, в її різноманітності, в різноманітності поглядів на красу і уявлень про неї кожної окремої людини. На протязі багатьох віків людство вражає краса природи та її неповторні витвори – гори і океани, моря і ріки, безкраї степи і могутні ліси, безплідні пустелі і вічні льоди – всього ніколи не перерахуєш і, на превеликий жаль, всього навіть за все життя не побачиш. Та й те, що ми можемо побачити у своєму рідному краю – велике різноманіття природних форм та явищ, достатнє для того, щоб скласти для себе уявлення про справжню красу.

Якщо уважно придивитися до оточуючого нас світу, можна знайти зовсім не потрібні на перший погляд предмети, явища і істоти, які попри все вражають нас своєю красою. Можливо природа потурбувалася не тільки про те, щоб нам зручно жилося на землі, але й про те, щоб людство мало змогу навчитися цінити красоту оточуючого світу.

Якщо ж казати про красу людини, то вона полягає не стільки в її зовнішній привабливості, скільки в багатстві її душі та багатогранності її натури. І якщо усе на нашій планеті створено досить обдумано, усе урівноважено і взаємозалежно, людині в цій рівновазі відведена найголовніша роль. Бо саме від людей залежить, наскільки довго буде існувати краса навколишнього світу, яку створила не підвладна нашому розумінню вища сила, будь то Бог або довгий процес еволюції. Головне, що захоплює і дивує – неповторність краси усього, що нас оточує, до самої останньої билини, до самої маленької комахи.

Все таке приваблююче і прекрасне! Все це створено для людини, яка отримала змогу милуватися цією красою і створювати не менш красиве. І тому, як казав видатний російський письменник Ф. М. Достоєвський – «Краса врятує світ». Цей вислів, на мою думку, можна декілька перефразувати – краса врятує світ, а краса самого світу врятує людей і надихне їм прагнення до прекрасного.