Знайдіть помилки у побудові словосполучень. Запишіть правильні варіанти. 1. Попадати у скрутне становище-2. Згідно розпорядження-3. Відповідно з постанови-4. Виключення з правил-5. Прийняти участь-6. Дякую Вас-7. Вести себе-​

Відповідь:

Потрапляти в скрутне становище

Згідно з розпорядженням

Відповідно до постанови

Брати участь

Дякую вам

Поводити себе

Пояснення:

Слова Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів'ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів'ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів'ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом.                Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому.  І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку.                         У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.                                                                                               

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка".                                                                                                          Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей.                                                                                                         І Олександр Степанович розповів мені таку історію...                            Була зима.                                                                                               Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи.                                                                                                         Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання.                        Він прислухався.                                                                                    Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло.                                                                                           Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.                                                                                               Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило.                                                                                                    Лісник його вигодував, виростив.                                                                   Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті.    Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом.                                       Його всі знають і ніхто не боїться.                                                                 А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.                        Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому.                                                                     І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.