Уяких реченнях допущено пунктуаційні помилки ? 1) о поле , й дорога, і річка, й узлісся зелене! ви у серці у мене 2) о незвичайна, чародійна мово, хоч пронеслася молодість громово, твій звук у менее в серці не затих 3) о львове батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда топтала й роздирала русь безкраю 4) за все тобі і, низький уклін о земле, наш уклін!

 

- романе, , будь ласка, олені з ією, бо вона прохворіла дві останні теми.

- що мені за користь в тому, краще послухаю музику .

- романе, невже ти й справді не розумієш, що , іншим,ти робиш користь собі ?

- та невже ?  

- коли ти приносиш користь людям, то працюєш на розвиток своєго обдарування. а ще заслуговуєш любов та повагу оточуючих. але це не головне !

-і щож головне, друже ?

- те, що, даруючи поміч іншим , ти робиш себе щасливим. ти бачиш , як гарні емоції розходяться від тебе по всьому світу. ти спробуй і все зрозумієш. 

- ну що ж , ти мене зацікавив.

 

 

пройшов певний час.

- привіт, друже олексію ! пам"ятаєш випадок з ією для оленки ?

- так, не забув. ти спробував, і тепер навіть школа змінилася.

- так, спочатку я допоміг, потім інших зацікавив , а тепер в нашому класі, у всій школі організовани групи підтримки для часто хворіючих. я такий щасливий, ти не уявляєш. в мене вже є своя справа, де я можу іншим і робити світ кращим.

- я уявляю , романе ! я щасливий за тебе, за себе й за всіх нас.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«народ шукає в геніях себе». ці слова в. симоненка досить точно сутність історичного покликання геніальної особистості: бути не лише духовним провідником і пророком, а й дзеркалом, яке найоб'єктивніше відображає «лице і характерну поставу свого народу». у цьому зв'язку т. шевченко своє призначення виконав сповна.його творчість — це документ найбільш об'єктивної і виваженої характеристики українців, це книга їхнього буття і водночас своєрідна візитна картка, за якими націю пізнає і сприймає світ. недаремно шевченків «кобзар» як найбільшу святиню й чи не єдину посвідку про особу брали з собою до невідомої далекої канади наприкінці xix ст. перші українські переселенці.найвизначальнішою рисою українців є їх особливий зв'язок із землею. землю як основу основ, як найбільшу цінність вони поетизували й обожнювали з особливим почуттям, а тому не дивно, що в народних піснях сам господь засіває ниву житом-пшеницею.т. шевченко як геній, що показав народ у всіх вимірах його життєдіяльності (і побутовому, і морально-етичному, і соціально-політичному, і естетичному), передусім змальовує українців як хліборобів, бо ж праця на землі була найвищою цінністю його роду й народу. у нього, як і в народній творчості, ісус за плугом ходить, а марія їсти носить. зображення найсвятіших у такій невластивій для них іпостасі обумовлюється тим, що поет, як і народ, розцінював хліборобську працю як святу, адже завдяки їй існує рід людський. у цьому зв'язку цікавий такий факт із життя т. шевченка. перебуваючи 1847 року в україні, він намалював у подарунок землеміру д. демичу дворічну ікону на металі, з одного боку якої був зображений ісус христос, що благословляє хліб.культ матері-землі-годувальниці сформував в українців і обожнення жінки-матері, бо жінка так само дає життя,плекає й підтримує його своєю любов'ю, ніжністю й турботою. саме тому ставлення до жінки було особливо шанобливим. це засвідчує й лексичне значення слова «дружина» — вона друг, а не служниця своїм чоловікові та дітям. до речі, в українців слово «дружина» вживалося щодо обох із подружжя.  жінка, дружина, мати була не тільки берегинею сімейного вогнища, а й визначальною мірою хранителем нації, її духовності. адже передусім від матері дитина переймала рідну мову, пісню, віру, звичаї і традиції роду, його святині. саме тому у т. шевченка маємо таке поклоніння, таке обожнення жінки-матері, що засвідчує висоту духовного аристократизму і поета зокрема, і народу в цілому.  культ матері-землі, культ жінки-матері обумовив і запрограмував на віки особливості психологічного складу українців, зокрема їх лагідність, щирість, довірливість, а понад усе — пристрасність, емоційність. і те, що т. шевченка називали найперше поетом почуття, жодною мірою його не принижує. він так само й поет глибинної філософської мислі, але першоджерелом її було таки почуття, бо ж почуттєво-пристрасним був і його народ.