Красива осінь вишиває клени

Красива осінь вишиває клени...

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

А листя просить: – Дай нам тої втіхи!

Сади прекрасні, роси – як вино.

Ворони п'ють надкльовані горіхи.

А що їм, чорним? Чорним все одно.

Объяснение:

Запорізькі козаки, запорожці - частина козацтва на території сучасної України , що створили в 1555 році, ряд розрізнених військових укріплень («городки» або «січі»  і поселень (хутори, зимівники)  за дніпровськими порогами, поза зоною юрисдикції сусідніх держав (Дике поле). Об'єдналися  згодом у військову організацію Військо Запорізьке, що отримала своє найменування за назвою регіону проживання, місця розташування головного військового укріплення, іменованого «Січ»  та перебування штаб-квартири (центрального органу управління - коша) .
Пізніше, у зв'язку з утворенням в кінці XVI століття реєстрового козацького війська, поселенням частини запорізького козацтва на території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, а також у зв'язку з утворенням після 1625 відповідно до Куруківській договором полкового устрою реєстрового козацького війська, запорізькими стали називати і реєстрових козаків, які не проживали на території Запоріжжя.
Надалі, після повстання Богдана Хмельницького у 1648 році під контроль Війська Запорозького і влада запорізького гетьмана перейшли території Речі Посполитої, що розташовувалися на землях сучасної Північної та Центральної України. На них утворилися нові козацькі полки, що комплектувалися з місцевого населення за територіально-міліційних принципом. Вони доповнили полковий устрій козацького війська, сформувавши таким чином централізовану військову і адміністративно-територіальну структуру Війська Запорозького, що отримала в історіографії також найменування Гетьманщина. Запорізькими стали іменувати всіх козаків, що проживали на території Гетьманщини.

Объяснение:

Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся.

Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими.

Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.