разобрать эти слова за строением: Гіллястий Небосхил Гімназія Говіркий Глибочінь Наліпити Населення Нагородити Навмання Шелестіння Чудовисько Гарнісінький Чутливий

гіллястий—гілля корінь, ст суфікс, ий закінчення

небосхил—небл корінь,сх,ил суфікси, закінчення нульове

говіркий—говір корінь, к суфікс, ий закінчення

глибочинь—глибо корінь, чи,нь суфікси, закінчення нульове

наліпити-На префікс, ліп корінь, ит суфікс, и закінчення

гаселення— на префікс, сел корінь, ен,ня суфікси

нагородити— нагород корінь, ит суфікс, и закінчення

Чудовисько— чудо корінь ви,сь,к суфікси,о закінчення

Гарнісінький—гарн корінь, ісь,інь,к суфікс, ий закінчення

чутливий—чут корінь, ли,в суфікси,ий закінчення.

Шелестіння— шелест корінь, ін,н суфікси, я закінчення

Голова з вухами, голова йде обертом, голова не половою набита, голова стала дірява, капустяна голова, світла голова, і в головах не класти, на головах ходити, валити з хворої голови на здорову, не виходить з голови,
гостре око, веселити око, куди око сягає, на око, недремне око, про людське око, стороннє око, в чотири ока, краєм ока, як ока в лобі, як зіницю ока, дивитися зизим оком, і оком не змигнути
гаряче серце, закипає серце, крається серце, покласти руку на серце, проникати в серце, серце з перцем, серце не камінь, серце радіє, серце сохне, серце чує,
рука в руку, своя рука, з руки, майстер першої руки, набити руку, на руку ковінька, на швидку руку, по праву руку, простягати руку, під рукою
переминатися з ноги на ногу, встати на ліву ногу, на широку ногу, ні в зуб ногою, ногою ступити ніде, на короткій нозі.

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою.