напевно, у кожного з нас є улюблене заняття. комусь подобається вишивати чи готувати смачні страви. хлопці, зазвичай, люблять майструвати. мені особливо приємно малювати.
я люблю створювати різноманітні картинки. особливо мені подобаються вечірні пейзажі, адже природа дужа неповторна і багата.
безвітряними вечорами через вікно вдивляюсь у далечінь і зачаровуюсь таємничістю розлогих дерев, які ростуть у садку. поринаю у казкову мить. тоді беру пензлик, сі на підвіконня й переношу на папір вечірню красу. найскладніше малювати людські постаті. легкий відблиск місячного світла завжди по-різному освічує витвір. тому щоразу пейзаж виходить зовсім іншим.
раджу брати іншим в руку пензлик чи олівець, щоб переносити природну красу на маленький художній витвір. він покращує настрій та приносить радість.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Спишіть речення, ставляючи дієслова в минулому часі й завершуючи його. 1. Роси щедро (накрити) траву, і...2. В гаю (збудити) сонце солов'ї, і...3. (Проснутися) ліс, і...4. (Помережити) весна галяви лісу, ...5. А ліс (стогнати) і (кланятися) землі, гілля (хитати) листяні жалі, і...6. Кульбаби (зажовтіти) килимком, молочаї - весняним молочком, а...7. Всю ніч (співати) цвіркуни і ( падати) місяць і конюшину, і...
Объяснение:
Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.
Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.
Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.