Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв'язувалася вишитим фартухом і вилазилана лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну осьі зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімнатаосвітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'ялизало своїм язиком челюсті.Доки варилося снідання, мати місила тісто. То булоцікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалисяв діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вжеважко було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламатишироких капустяних листків. За цей час в оселі вже стоявпаркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверхще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок.Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувалаопецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, начесонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клалапаляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навітьне встигав уволю надивитися.Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставлявїї до печі. На лопату клали капустяний листок, змащенийолією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Білетісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагніченічелюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскоркамирозжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробупечі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями ймоя паляничка.Стисло переказати за планом​Надо сделать до 14:00