составить план к этому тексту. Кобзарі-то мандрівні музики-співці. Вони були зовсім маленькою, але особливою часточкою нашого народу. Кобзарі не мали ласки від долі - майже всі вони були невидющі. Їх водили хлопчики-поводирі. Де, бувало, не стрінеш кобзаря! І на велелюдному ярмарку, і на церковному майдані, і в убогій хаті, і в шинку, а то й просто серед поля. І всюди знаходились йому слухачі, і в кожного завмирало серце від кобзарської пісні. Кобзарі несли людям слово правди. Вони закликали народ до єднання. Оспівували подвиги мужніх лицарів- героїв. Кобзарева пісня була чи не сильніша за будь-яку зброю. Кобзарське мистецтво пережили віки. Народ зберіг його до наших днів.

Ви коли-небудь їхали в автобусі у час пік? А стояли в довгій черзі за ажіотажним товаром? Можливо, відвідували переповнені зали кінотеатрів чи бували на людних концертах? О, тоді, напевне, ви знаєте щось про ввічливість. Про ввічливість?.. Ні, скоріше про невічливість. Хтось наступив на ногу в натовпі, ви крикнули в слід "лагідне словечко", в  тролейбусі зачепили вашу сумку, а ви, звичайно ж, не позбавили себе задоволення штовхнути нахабу. На жаль, але ніяка причина не вбиває  невічливість...Люди 21 століття не знають (точніше не хочуть знати) найелементарніших норм ввічливості і тактовності. Зараз ЗМІ нам проголошують лозунги про свободу людини, пропонують жити "наповну" тощо. І в цих умовах ми не думаємо про ввічливість. Що таке ввічливість? Це показник високої моральної культури людини. Якщо ж остання не має цього дару, то ніщо не зможе змусити її дотримуватися загальноприйнятих норм. Не знайдеться причини, що позбавить неввічливості. Тільки сама людина може змінити себе, а не шукати якусь причину, що її перетворить