Твір роздум зроби з мухи слона

Яка пречудова весна!

Чисте небо, море блакиті, м’яке сонячне світло, перша зелень

на деревах. Та майже прозора зелень чомусь хвилює Івана, він

дивуючись дивився й дивився б на неї. Дерева, ще недавно

похмурі й кострубаті, стали м’які, вони схожі на хмари світло-зеленого диму, що здійметься дороги.

Коло Будинку Творчості Іван спустився по кручі донизу

й неначе опинився на безлюдному острові. Хіба що рівний

постійний гуркіт автомашин нагадував про те, що цей острів

звідусюди оточенний містом. Він ішов усе далі й далі по кручі,

машинний гул ставав тихіший проте не пропадав. Та про нього

можна забути, не згадувати, бо тут таки є справді царство природи.

Підсвічене промінням, ясно сяяло молодесенька листя

на гіллі й звідусюди линув щебет пташок. Пташинні пісні

неначебто відкривали йому щось у його єстві якусь не ясну

глибину журливий щем. І він хотів щоб так тривало довго.

Приємно було думати про те, що не всі відчуття вже знайомі

йому, як і не всі відтінки старих відчуттів. А тому-то очевидно,

він ще не розвивається не пізнав цей світ і самого себе до кінця…

У все навколо: пташині голоси, сяяння молодого листя,

підбадьорлива свіжість квітневого повітря відкривались

перед хлопцем по-новому. Відкривались водночас не

втрачаючи своєї таємниці своєї споконвічники загадки. І Іван

думав, що либонь ніхто невзмозі проникнути в

найсокровеніші тайники природи. Йдучи поміж тихих

дерев на дніпровській кручі, бачачи віддалік за гіллям

неабиякої синяви річку могутній плин її води, хлопець немов

зазирав не тільки у весняну душу природи, а й у свою

весняну душу, в якій так само відбивалися зміни.