Спишіть речення, розставте розділові знаки. Укажіть означувані слова, дієприкметникові звороти підкресліть суцільною хвилястою ліінією. 1.Квіти сріблені росою дивляться на шлях. 2.Копійка нажита трудом збережеться довше легкого карбованця. 3.Людина наділена співчуттям ніколи не пройде мимо горя. 4.Обличчя матері обвітрене й засмагле стало більш яснішим. 5.Пісню написану Андрієм Малишком і сьогодні радо слухають. 6.Зароблений чесною працею хліб був дуже смачним. 7.Стомлена роками бабуся частувала яблучками своїх онуків. 8.Море мовчало зовсім приспане тихою ласкою ночі. 9.Безмежний степ укритий снігом спав. 10.Край моря сонце золотить укриті лісом гори. 11.Усе ще зачудований, я сів у саду під яблунею 12.Наснажена життям, аж весела йтиме гроза. 13.Хліба змиті дощем яскраво зеленіли. 14.Милують очі старанно оброблені поля.

Мабуть, це питання слід пов'язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт "Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?" або "Ким мрієш бути?". У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія - бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив "півнем", високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько - посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, - щирим, відвертим, простим у сім'ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.