Переказ тексту публіцистичного стилю "Роздуми про життя"

Вранці я дістала з поштової скриньки незвичайний конверт. Він був зроблений з шматка щільного білого картону і прикрашений голубеньким бантиком. Здивована, я потягнула за край бантика - конверт розкрився. З нього випав інший шматочок картону, на якому я прочитала: "З днем народження, дорога Ганнусю! Чекаємо тебе рівно опівдні на нашому місці. Твої друзі".

Так, сьогодні у мене день народження. Мене вже встигли привітати батьки, надарували купу подарунків брат і сестра. А друзів я ввечері чекала до святкової вечері. Я була дуже заінтригована: що ж таке вони придумали!?

З'явившись на наше місце (воно було на високому березі річки), я побачила, що там щосили кипить робота: на землі стоїть велика корзина, над нею -  куля, навколо метушиться народ, а куля поступово росте і росте, збільшується в розмірах. 

Тут я все зрозуміла. Мої друзі знали, як я мрію політати на повітряній кулі, і влаштували це для мене. 

Ми радісно забралися в кошик - нас було вісім осіб-і ввын повыльно відокремився від землі. Ми віддалялися, і на землі все ставало таке маленьке: і будинки, і машини, і люди, і катери на річці. Я майже не боялася, адже радість змушувала забути про страх. Тим часом ми піднімалися вище і вище, досягли хмар, а потім хмари приховали від нас землю на деякий час! Летіти в хмарах було сиро, темнувато, навіть голоси звучали глухо, а знизу взагалі не доносилося ніяких звуків. Але коли вітер розігнав хмари, всі зраділи і з полегшенням зітхнули. Приємно знову побачити небо і сонце.

Вітер став посилюватися, і наш пілот почав подумувати про посадку. При посадці наш кошик впав на бік, а ми з нього виповзли. Але були дуже задоволені повітряною подорожжю. 

Думаю, я ніколи не забуду цей політ на повітряній кулі.