Морфемний розбір слів: роздоріжжя, розійтися, сказав, загублять, відчувають, промовила, вгамувати, мовчки, слухаючи, запитали, тихо, відповіла

Так щовесни. ідуть вони до свого човна, одмикають і веслують до незатоплених горбочків та острівців. ось перше сухе місце трапи­лося. не видно жодного зайця. проте скоро-таки надибають. заєць бігає по мокрій латці землі, і вуха в нього теж жалісливо стирчать.заєць хоче у воду скочити. весь він напружений, наполоханий, очі великі й опуклі. батько бере його обома руками, заєць здригаєть­ся. вигляд у нього заляканий і безпорадний.а ген ще двоє зайців! нашорошили вуха, схожі на два вухаті пеньочки. і такі вони насторожені та безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.батько ступає на острівець, зайці товчуться навколо нього.батько їх ловить і випускає на згірку за селом. 94 слова

Вісторію живопису ісаак ілліч льовітан увійшов перш за все як пейзажист. льовітан – творець так званого «пейзажу настрою». художник умів дуже тонко передати різноманітність стану природи, дати відчути всю красу навколишнього світу. на картині «золота осінь» ми бачимо березовий гай в мідно-золотому осінньому убранні. у глибині лугу втрачається річка, на лівому березі якої стоять стрункі біло-жовті берізки і дві осики з вже майже опалим листям. вдалині видно червонуваті вітки чагарника. земля укрита жовтіючою травою. а на лравюм бережу річки – ряд ще зелених верб, які ніби чинять опір осінньому в’яненню. річкова гладінь здається нерухомою і холодною. на і» і верхні води відбивається: світле небо з білими хмарами. осінній день, зображенний художником, повний світла. у картині переважають життєрадісні світлі стіни. майже на лінії горизонту помітні контури далеких будов, лісу, полів, що її шсівають озиминою. пейзаж «золота осінь» зображає иайліричнішу з пір року. «смутна пора і чарівність. приємна мені твоя: прощальна краса», – так сказав про золоту і тінь олександр сергійович пушкін. напевно, саме ці терміни повторював про себе ісаак льовітан, пра.цюючи над своїми знаменитими пейзажами. художник іноумів осінь перш за все як свято фарб, як прощання з літом. пейзаж цей не шівіває сумних думок лро майбутня) довгу зиму. адже в природі все однаково удово, і кожна з пір року має свою неповторну красу. дивлячись на картину «золота осінь», глядач мимоволі проникається глибоим відчуттям любові до рідної природи, що дарує нам незабутні хвилини висоти насолоди прекрасним.