Бо вiн, шептало, кiнь особливий, кiнь бiлий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долi. навколо ж стiльки святково вбраного народу, стiльки коней iз сусiднiх сiл, i всi бачать сором його, бiлого коня. вони, люди, знають: на шептала можна покластися. попереду клубком куряви котить табун, за табуном — степан, а за кiньми i степаном — вiн, шептало. i можна досхочу тiшитися уявою, що це вiн, бiлий кiнь, жене до водопою i сiрих, i вороних, i гнiдих, i перистих

(м) - приголосний,твердий,губний,сонорний (`у) - голосний,наголошений (д) - пригол,твердий,дзвiнкий,передньоязиковий (р') - пригол.,м'який,сонорний,передньоязиковий (i) - голосний,ненаголошений (с) - пригол,твердий,глухий,передньоязиковий (т') - пригол,м'який,глухий,передньоязиковий (б)- пригол,твердий,дзвiнкий,губний (а) - голосний,ненаголош. (г) - пригол,твердий,дзвiнкий (а) - голосний,ненаголош. (т')  - пригол,м'який,глухий,передньоязиковий (`о) - голосний,наголошений (х) - пригол,твердий,глухий.

Казка про зернятко. текст – розповідь.    маленьке зернятко  потрапило восени під велику грудку землі. затишною та рідною хатинкою виявився цей прихисток. не понесе його більше в далеку дорогу буйний вітер. теплий дощик не забував його та напував своїми кришталевими краплями.          на благодатній землі проріс тендітний паросток. якось залетів сюди вітер, не побачив він більше зернятка, тому не зміг віднести його далеко. міцно тримається паросток корінцем рідної домівки та щасливо усміхається. швидко промайнула весна, за нею пройшло тепле літечко. виріс паросток. весело вітається золотим колоссям.        минуло багато часу і заколосилась навкруги велика пшенична сім’я  -  безкрайня золота  нива. кольорами прикрасили її нові друзі – волошки, маки та ромашки