до ть будьласка з реченням, розставляючи у них розділові знаки. Знайдіть од­норідні члени, визначте, чим вони виражені, підкресліть їх. 1. Усе тут радує зір рівні стрункі берізки не понівечені любителями березового соку гінкі бурштинові сосни що мов корабельні щогли сурмлять у сизе небо. 2. Село гойдалося поміж ніччю і днем то поринало в чорну імлу то підводилося з неї підбадьорювало себе скрипом журавлів цоканням сокир неголосними перемовками.

Привіт, Оксано!

- Привіт, Альонко! Як ся маєш?

- Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе?

- Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились?

- Я навчаю свого двоюрідного брата української мови!

- Та не може бути! Ти ще сама маленька!

- Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали!

- А твій брат зовсім не знає української мови?

- Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки,  переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову!

- Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською?

- Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша!

- І яким чином ти навчаєш Сашка української мови?

- Поки що дуже Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен  мені скласти речення з цими словами.

- А ти пробувала давати йому читати українські тексти?

- Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова!

- Альонко, мені здається, що я можу до тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати.

- Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна до Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти?

- Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас.

- Ну, тоді до зустрічі!

- До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую!