Прочитайте. Випишіть професіоналізми та власне терміни. Визначте їх функцію. Довжиною рядка у творі всі письменники поділяються на прозаїків, на поетів і на футуристів. Прозаїками звуться ті письменники, у яких рядок дуже широкий, і дуже довгий, і дуже дешевий. Поети — це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці в нім причеплено або риму, або асонанс, або алітерацію. Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром, або ліверною ковбасою. Футуристи походять від латинського слова futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються. Рядок у футуристів безформений якийсь, бо, кажу ж, вони не насправжки ще пишуть, а дряпають. Незрозумілістю свого твору письменники поділяються на символістів, імажиністів, неокласиків, реалістів (і ще сила є різних «істів» Символісти — це ті, що пишуть віршами «символ віри». Потім вони перевертаються на неокласиків, з неокласиків на пролетарських, з пролетарських на футуристів. Неокласики — це ті, що кажуть: — Їй-бо, ми не такі, як ви нас розумієте!.. їй-богу, ні! А ви нас отак розумієте?! Ай-яй-яй! Як вам не соромно! Імажиністи — від слова «і ми можемо». Так що це всім зрозуміло. У нас їх мало. Реалісти — це, як ви самі догадуєтесь, письменники, що скінчили реальну школу й не склали конкурсу до політехніки. Так реалістами й залишились (Остап Вишня).

   Наш народ дуже співочий. Позбавлений права на навчання, люди в піснях передавали свої страждання, наміри, мрії.

   Важка доля простого народу закарбувалась у пісні «Зажурилась Україна». У той час татарські набіги спустошували села. Тому батьківщина, як мати, тужить за своїми поневоленими синами та дочками, затоптаними дітьми. І серед нещастя виростає протест на захист свого краю: «Бери шаблю гостру,  довгу та йди воювати».  

   Так народжувалися герої-козаки Запорозької Січі та їхні кошові отамани, котрі доблесно захищали своє рідне. Мужність Івана Сірка оспівана в історичній народній пісні «Та ой як крикнув же козак Сірко». В народній уяві славні козаки завжди були орлами, бо гнали з рідної землі ворогів. 

   Ще одною оспіваною у піснях постаттю став гетьман Богдан Хмельницький. Пісня «Ой не той то хміль» прославляє його полководський талант у битві під Жовтими Водами. Ще було багато перемог на рахунку Хмельницького, та ця битва стала першою  цілковитою перемогою над польською шляхтою.

     Пісня «Ой Морозе, Морозенко» дійшла до нас у багатьох версіях. Він у перших лавах ішов на ворога, сміливо дивився в очі смерті на полі бою. Та сили були нерівні: «Не вернувся Морозенко, голова завзята». Його безстрашність, коли «замучили молодого татари прокляті», не могла бути забута. Вона назавжди залишилась у народних піснях, дійшла до нашого часу.

    Славу славних запорожців продовжили гайдамацькі повстанці. У пісні «Максим козак Залізняк» оспіваний переможний похід на Жаботин: «накидали за годину панів повні шанці». Значне перебільшення можливостей гайдамаків тільки підкреслює захоплення їхньою мужністю. 

   Не менш відомим героєм був ватажок селянського повстання проти кріпацтва Устим Кармалюк. Не міг спокійно дивитися на важку долю своєї родини: «Як згадаю про їх муку, сам гірко заплачу». Тому «зібрав собі славних хлопців», щоб забирати багатство, нажите важкою працею кріпаків, від багатіїв та ділити по-справедливості між бідними. Домівкою йому став темний ліс, він надійно ховав повстанців від переслідувачів: «А так треба стерегтися… , хоч, здається світ великий, та ніде ся подіти». У нагороду за його мужність народними піснями «Кармалюка в світі споминають»  до сьогодні. 

     В історичних піснях закарбувалася пам'ять про славних героїв та їхні доблесні вчинки, незвичайне минуле України, сподівання наших   предків. Наше завдання вивчати минуле, щоб не втратити майбутнє. А допоки лунатиме народна пісня, історична слава України житиме вічно.