Скласти з поданих пар речень одне, в якому присудок другого речення був би відокремленою прикладкою, і записати. На вільхах, на березах можна бачити табунці тихих чечіток. Чечітки—сіренькі пташки з червоним пір’ям. А посмітюха нікуди від нас не летить, зимує біля людських жител. Посмітюха—рідна сестра жайворонка. Є у мене хороший приятель Петро. Петро — завзятющий юннат і відчайдушний заводіяка. Пасічник знає всі тайни бджолиного життя. Пасічник — дядько Євмен, мій давній знайомий.

Слово... Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магія. І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкування, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. 
Щастя і горе, радість і смуток — усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові. 
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова, і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.