Визначте, якими частинами мови є виділені слова. 1. Сидить батько кінець стола, на руки схилився, не дивиться на світ Божий, тяжко зажурився (Т. Шевченко Кінець — ділу вінець (Нар. творчість). 2. Багато слів написано пером (Л. Костенко). Багато сказали, а слухати нічого (Нар. творчість). 3. Навколо все від щастя молодіє (М. Рильський). Навколо маківки гуділи бджоли (В. Яворівський). 4. У серці сум ще живе за тією сніжною зимою. Зимою так вже хочеться весни (3 тв. М. Сома). 5. Ліс зустрів мене, як друга, горлиць теплим воркуванням, пізнім дзвоном солов’їним, ніжним голосом зозулі, вогким одудів гуканням (М. Рильський). «Ліс рук!» — здивовано промовив учитель, побачивши, що ніхто не хоче відповідати (А. Дімаров). 6. Поранений голуб відмовлявся навіть пити воду (В. Чабанівський). Поранений раптом прийшов до тями й з останніх сил кинувся до лікаря (О. Довженко).

Слова Вони ж також допомагають цій майже безсмертній силі управляти людьми. Без слів не було б підлабузників і лицемірів, не могли існувати добро і зло. Світ втратив би барву, став сірим, нецікавим, пустим. Завдяки словам яскравіє не тільки світ, а й людина. Всі емоції й почуття виникають здебільшого від слів. І все частіше слова розкривають сутність людини, роблячи її беззахисною, відкритою всім і всьому: пліткам, чуткам, розмовам злих язиків. Навряд чи хтось може втриматись від того, щоб не перемити кісточки тій чи іншій людині зі знайомими, друзями, товаришами. А слова виростають як квіти на лугу, цвітуть,переливаються палітрою кольорів природи. Коли ж людина говорить, то зриває ці квіти і збирає у букет, даруючи їх тій людині, про яку веде мову. Інколи ці квіти ніжно-рожевих тонів, іноді чорного траурного відтінку, а іноді й дарують зів'ялі пониклі букети. Певно, ніжні ароматні квіти приносять друзі, чорні – вороги, а зів'ялі – лицеміри. На жаль, ці букети невидимі, побачити їх майже неможливо. І тільки солодкий нектар зів'ялих квітів лягає тобі на вуста й затьмарює обережність. І ті ж слова розкривають тебе, забирають щит таємничості і віддають на поталу ворогу. Дивлячись від рани, яку завдає лицемір, людина лікує свій душевний біль. Можуть пройти і роки, й десятиліття, поки та рана затянеться й заживе. Рани заживають завжди. А шрами залишаються назавжди…