Бережіть природу 2.) Прочитайте текст і виконайте завдання.Півосені, зиму й піввесни на радіо «Вежа», що в Івано-Франків-ську, існувала програма «Щоденник». Щоденником її можна булоназвати лише тому, що програма виходила щодня, крім суботи йнеділі. Придумувати трихвилинну оповідь доводилося постійно.Коли укладалася книжка, я мав можливість цілковито пере-інакшити її, дописавши щось таке, про що не говорив, але хотівби сказати. Про те, як... Але про це буде вже інша книжка. Ця за-лишиться відкритою випадковою, недовершеною, готовоюприйняти щось інше. Адже зроблена вона лише для того, щоб наКожну прочитану історію кожному хотілося б відповісти якоюсьсвоєю, нічим не гіршою... Ось один із весняних записів.Міські мешканці звикли оцінювати погоду й різні природніявища лише з огляду на їхні зручності та вигоди. Селяни, землероби, садівники, лісівники йпасічники думають не про себе, а про звірів, комах, дерева, бруньки, пагони, цибульки, зерна, Квіти, листя, плоди, ягоди й коріння, якими вони опікуються. Зрештою, опікуються тількидля того, щоб з'їсти самим або віддати тим, хто живе в містах, і погоду оцінюють лише з огля-ду на власні вигоди. У цьому звуженні світогляду причина найбільших нещасть людства.Але так є споконвіків, і виявляється, що ті поодинокі люди, які чують спів трави, просто неможуть і вже ніколи не зможуть переконати зважати на нього тих, хто цього співу не чує.Позавчорашній сніг сприймався по-різному: як неприємність, вибрик, жарт, радість, ускладнення, перешкода, безсенсовість, абсурд, фрагмент, який нічого, урешті, не значить і, крім кількох відкладених рейсів, нічого не змінює. Усе одно вже весна, і цей короткочаснийсніговий бунт угамується через кілька днів. Сніг випав позавчора, а через кілька днів, тобтосьогодні, по ньому залишилися тільки сліди. Здається, він справді нічого не змінив.Однак таке твердження правильне лише в системі координат людськоїантропоцентричної Логіки. Насправді два дні снігу врятували ціле плем'я, ціле військоБожих істот.Цей маленький мужній і прекрасний народ уже знемагав від людської навали. Щодня йогонайкращих чоловіків, найвродливіших жінок із ненародженими дітьми, його найбільшихмудреців убивали людські руки, а тіла вивозили до міста й там на площах виставляли на по-вільне тління. Люди руйнували їхні оселі, випорпували із землі їхні скарби, міняючи на грошіДля дешевих розваг.День снігопаду й кілька днів укритої снігом землі дали можливість цьому народові пере-почити. За короткий час, відпущений до нового наступу людей, лісові племена крокусів, під-сніжників і пролісків устигли вже багато. Одні з них скинули в грунт запліднене насіння, іншівідмерли, урятувавши цим самим підземну багаторічну цибульку від знищення, а переважнабільшість просто перестала бути привабливою й через це позбулася незахищеності.Тож дводенний сніг наприкінці березня не був марним. Можливо, завдяки йому на другувесну маленьке плем'я зможе скликати нове велике військо (За Т. Прохаськом​

Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил.